Володимир Шухевич: „Гуцульщина", t.IV, ст.9.
Так починається опис культового свята „Різдва" у загально відомій праці Володимира Шухевича. Він один із тих численних етнографів, письменників і поетів, що, зустрінувшися
367
із старовинністю обрядів Гуцульщини, відчули їх таємний зов і споконвічний чар та любовно піддалися його дії.
Звучить у цих словах повна свідомість відрубности цього старовікового, або як сказав Федькович, „старовіцького" культу у розріжненні від християнського свята у церкві, „яка якраз тоді обходить Різдво Христове."
Це у Гуцулів „Новий Рік", який вони святкують якраз тоді, „як сонечко зачинає змагатися всилу, а божа днина зачинає рости."
Природі цього старовинного культу присвятив монументальну працю визначний український етнолог, Ксенофонт Со-сенко п.з. „Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечора" (Львів, 1928).
Можна сьогодні дискутувати, чи наново аналізувати такі, чи інші його ствердження, чи насвітлення, але не молена сумніватися, що у своїх дослідах він сягнув дуже глибоко і відслонив усю многогранність старовікових культових наверству-вань із прадавньої, передхристиянської доби віри і культу нашого народу.
У своїх дослідах дійшов К. Сосенко до висновку, що в стародавній вірі наших предків стрічаємо численні культові пов'язання чи рівнобіжності із старо-іранськимй віруваннями.
До подібного висновку дійшли теж деякі інші учені археологи і лінгвісти індо-европеїстичної школи дослідів. Відмі-чує цей факт між іншим проф. Тадеуіп Сулімірскі у своїй праці п.з. „Сармаці в Польсце" (Лондон, 1961-62, ст.65).
Питання взаємовідносин наших предків із іранськими племенами — це хліб щоденний наших археологів і дослідників ранньої історії України.
Ціла серія дослідів і фактів археологічних, історичних, а в новіших дослідах філологічних, а зокрема антропономічних, дасться, на мою думку, пояснити тільки довгим сусідством, а може навіть певного роду симбіозою нашого народу з іранськими племенами, — можливо Скитами, або „Сколотами", як вони за свідченнями Геродота мали самі себе називати. Очевидно ця теорія вимагає ще дальших доказів, чи найдбайливі-шого критичного розгляду здобутків цієї школи. При своїй правдивості вона закладає дуже важливе ствердження для історії України. Формування української нації, її мови в староукраїнському виді, її культових обрядів і звичаїв слід відсуну
368
ти сильно назад від того часу, що його дотепер приймали навіть сміливіші із українських істориків.
Чи аналіза цих культових взаємовпливів, чи можливо симбіози, дасть нам змогу, чи відвагу витягнути відповідні висновки щодо часу, — це можуть показати тільки висліди згаданих дослідів.
Якщо, наприклад, нам удалося б ствердити, що в цих спільних елементах віри чи культу, маємо до діла ще із перед-заратуштріянською фазою староіранської релігії, то...
... ми мусіли б мати відвагу ствердити, що доба цих впливів, чи симбіози, — в уже сформованому, чи спеціялізованому виді староукраїнської віри і культу, сягає аж так глибоко у передісторію.
Отже досліди цієї ділянки мають Важливий інтерес для висвітлення нашого минулого. Саме тому слід не поспішати із висновками, але дбайливо, строго критично і всебічно прові-рити кожний елемент, що служить до будови вище згаданої теорії.
Надто широкий обсяг дослідів може вести до надто скорих узагальнень, а головне, що ціла база цієї теорії виглядає тоді в якомусь дуже розпливчастому і нез'ясованому стані. Велика кількість аргументів, із яких не всі виявляються стійкими, а деякі може виразно непевними, не скріплює теорії, а радше її послаблює.
Характеристичне для вище згаданої теорії є те, що сфера цих культово-релігійних впливів староіранського світу, якщо йдеться про слов'янський світ, обіймає головно український нарід. Це означало б, що вже в цю старинну добу він виступає на теренах і в сусідстві цих-староіранських народів, як саме український нарід, вже відокремлений від родовоплемін-ної і мовної спільноти протослов'янства.
В такому стані питання слід ученим радше аналітичним способом брати немов під побільшуюче шкло, чи навіть мікроскоп, поодинокі факти, що могли б служили твердим і прові-реним матеріялом для обережних висновків.
Тому з цілого комплексу пребагатого на обряди і зміст свята Різдва, насвітлюю для досліду один його складовий елемент, а саме дуже маркантну і характеристичну постать „Берези".