V цій студії, — як спробую це доказати, -— стрінемо рівночасно випадок, де зміст культового з'явища зможе ним до
369
повнити і пояснити одне із трудних питань філології й порівняльної лінгвістики.
Згадано теж у вступі, що свідомо примінюю у моїх дослідах не вузько-лінгвістичну методу віднайдення самої звукової етимології слова, але синтетичну методу порівняльного досліду на можливо широкій філологічній базі.
Матеріял для визначення змісту культового й обрядового комплексу обнятого значенням слова „Береза" зачерпую із української етнологи, а далі конфронтую ці висліди із значенням слова „Вереджія" у старо-іранському збірнику ритуально-літургічних текстів зороаштріянської релігії, відомому під назвою „Авеста". '
Староукраїнський культ Різдва
Свято Різдва Жар Птиці, — Народження Нового Сонця, ,Дієс Наталіс Соліс Інвікті", себто День Народження Непереможного Сонця, — перша жертва в році зложена із старинних дарів Божих: пшениці, меду, маку, — Свято Великого Духа Предків, персоніфікованого священним снопом золотої пшениці, — Свято Єдности Роду, — Свято Духів Предків, — а вони присутні й беруть участь у Новорічній Жертві і Тайній Вечері рівночасно, — Свято Єдности Живучого Світу, коли то Господь — Ґос Паті, себто „Пан Череди Коров", — відвідує свою улюблену маржину, та й ділиться з нею Тайною Вечерею, — преглибоке в змісті й обрядовості, престаринне свято наших Прадідів Великих вимагає ще довгої праці й порівняльних дослідів своєрідної етнологічної й філологічної археології.
Коли з цього багатства тем, займаюся дослідом одного тільки складового елементу цього Свята, то це не тому, що вважаю інші елементи цього комплексу менше важними чи архаїчними, чи гідними уваги, — але просто тому, що наш дослід мусить мати аналітичний характер і слід його почати від такого елементу, який саме його архаїчність яскраво докаже й рівночасно кине світло на цілість його обрядів. Все ж таки кожний із тих елементів не трактуємо у відірваності від цілости Свята, а навпаки у його пов'язаності саме із цією цілістю.
Коляда, колядники є такою невід'ємною і характеристичною частиною Свята, що без неї не було б і Свята, що так і звалося „Коляда". Саме коляди у великій мірі визначують його ритуальний, релігійний і ідейно-народний зміст. Це вони — колядки й щедрівки — обіймають і замикають цілий цикл Різд
370
вяних Свят, та творять суцільно з іншими обрядами релігійно-ідеологічний зміст цього величного Свята, і до сьогодні саме в колядках і щедрівках віднаходимо дуже старі, так сказати б „археологічні" наверствування нашої старинної народно-української віри. Цей факт добре відомий дослідникам етнології і саме він визначував поглиблений, „археологічний", так би мовити, зміст та зацікавленість дослідників у цих старовинних наверствуваннях Свята. Українські колядки й щедрівки були дбайливо записувані етнографами і їх бібліографія є загально відомою й доступною головно через серію „Етнографічних Збірників" та „Матеріялів", видаваних Науковим Товариством Щев-ченка у Львові. Для наших дослідів я наведу однак ще й окреме важливе джерело із цієї ділянки, а саме — монументальну працю Володимира Шухевича п.з. „Гуцульщина". Клясичний опис обряду колядування на Гуцульщині зачерпнутий із збірників славного й заслуженого етнолога Володимира Гнатюка п.з. „Колядки і Щедрівки".
Не можу теж досить сильно підкреслити важливости етнологічної студії Ксенофонта Сосенка, наведеної у вступі. Це його праця п.з. „Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва й Щедрого Вечора", Львів, 1928. Дивним дивом ав-. тор мусів був видати цю працю „накладом автора". Вона знайшла дуже мало відгуків в пізніших оцінках, а ще менше в популярних описах звичаїв Різдва. Так немов би ці епігони великих етнографів про цю працю не чули, а про основний і старовинний зміст Різдва нічого не знали. Тимчасом, саме ця праця зриває із вузьким, суто-етнографічним описом „звичаїв" і сягає глибоко у правдиву релігійно-містичну праоснову цього Свята. Правильність, принаймні, якщо йдеться про напрям його шукання, зможемо провірити й доказати на прикладі нашого досліду над одним із елементів ритуалу, чи навіть літургії Різдва.
Отже „Береза" — це провідник колядників. Це він знає всі коляди, добирає склад колядників, музикантів і „пльиса-ків" себто ритуальних танцюристів. Це „Береза" проводить цілістю різдвяних обрядів, шанований за столом господарів як перший і найдостойніший гість. А може у старині його гідність була ще вищою й важнішою у Таїнстві Святої Вечері. Спробуймо, отже, дослідити його ролю й характеристику на основі самих етнографічних джерел.