Я зовсім не здивувався, що дуже докладний опис колядування та чинности Берези я знайшов у творах Юрія Федькови
371
ча, цього безсмертного Віщуна-Гуцула в нашій літературі. Закоханий на все життя у красі народної пісні і народного звичаю, а ще більше у старинній мудрості народної віри, Федько-вич сам пише „народні" колядки і щедрівки, бажаючи, щоб вони сталися всенародним добром. Що більше, Федькович у зрілій мудрості свого віку сам молиться до старинних Богів у тій добрій вірі, що всі ці представлення Божества є тільки різними аспектами Однієї Метафізичної Сутности Абсолюту, мно-гопроявного у світі Космосу й Людської Історії. В такому дусі Федькович починає творити, чи відтворювати своєрідну мітоло-гію. Ця сторінка його писань належить звичайно до історії української духовости й літератури, де вона зовсім промовча-на. Годі однак вникнути в його описи Різдва і його звичаїв без усвідомлення такого релігійно-філософського відношення до них самого Федьковича. Можуть сказати матеріялістичні критики, що саме тому його описи можуть бути суб'єктивні або тенденційні. З другого боку не можемо відмовити Федьковиче-ві глибокого знання народніх обрядів в околицях, де він жив і дружив із народом. Отже будемо шукати у Федьковича перш і за все „реалій" самого опису, а крім того, для заспокоєння і наших критиків, будемо критично шукати потвердження його свідчень у інших джерелах.
Читаємо, отже, важніші місця, зокрема ті, які відносяться до загальної релігійної ідеології Різдва та до опису гідпости й чинности Берези. Отже „Писання О. Ю. Федьковича" у совісному виданні самого Івана Франка.
Не будемо змінювати „ніже титли, ніже тії коми", щоб залишити читачам і критикам дослідникам повний і автентичний смак оригіналу.
Осип Юрій Федькович — „Коляди старовіцькі"
А. Коляди старовіцкі. Переднє слово.
Божеством наших праотец було світле Сонечко. Звали его Лад, і святкували єму кождого року три великі праздники. Перший праздник святкували тогди, коли сонечко зачинало змогати ся в силу і день рости, то єст при кінци місяця Декем-врія, і звали той празник „Ко-Ладу", с чого походить слово Коляда.
І святкували той праздник дуже весело і торжественно, світили світло, укривали стів, клали па стів убрані колачі, мід
372
і солодку кутю з маком', на покутю ставили убраний сніп пшениці, робили годи, гостили ся, а жерці (священники бога Лада) ходили з ледїнями (нарубками) і з образом дикої кози2) хата від хати, співаючи пісень Ко-Ладу, котрі то пісні" і на нас перейшли і котрих ми поважати повинні, бо так робя усі честні народи, аби свою старовіччину не забута.
Таких пісень, хоть і нося они на собі уже клеймо хрестіянства, зібрав я у сю книжечку котре найкращі, і передаю годним нашим ледїням у ті добрі надїї, що не послужя они роспустови, який — пожаль ся Боже! — творя ще по-де-куди наші колядники, зневажаючи так святу память наших праотців як і свою власну славу!
') Куке-амопі звали ся у давних Егептян пшеничні книші.
373
льований, як єго с первовіку малювали: голова і грудниця ко зорога, а зад рибячий. На другім боці кружка може бути визолочена звізда.
А як прийдут колядники під хату, то Пережа питает ся, чи дома люде, а як дістане відповідь, то питает ся знов, чи прий-мут коляду? Як скажут, що приймают, тогди колядуют, як до кого пристійно, але без поквапу, не так як за напасть, бо се зневага, найначе для біднїщого господаря. Коляда лиш раз у рік, кождий їй ся радує; для того-ж не сміют колядники і най-біднїщим гордити або кого на кеп мати. А с часта так буває, що бідний чоловік коляду краще приймає, як неоден богатий господарь.
А як запрося в хату, тогди Пережа витає і вінчує господаря, господиню і всіх притомних, і питает ся, чи позволя цап-кови (козорогу) погуляти, щоб-то „коноплі високі росли". Коли позволя, то колядники пляшут і співают (приспівуют) пляшо-ванця. А коли запрося за стів.тю колядники сїдают і колядуют столови, а зрештов обходят ся так, як у котрім селі поведїя, але всїгди хоть і весело, то ґречно і звичайно, аби і самим собі і коляді сорому не зробити. За все мают они уважати, щоб не наприкрити ся довгим сиджінєм, бо се і господареви неприємно і тим людем, що коляди сподївают ся і діждатись не можут. Найдуще-ж має коляда пянства вистерігатись, щоб не статись сміховищем не тілько у селї, але і бридом для всіх честних лю-
дий.
Пережа не сміє также забути, що занадто довга коляда не тілько колядників мучит, але і господаря нудит. Для того-ж не сміє він ю довше розводити і проволікати, як она написана, бо і так уже декотрі коляди за довгі. А краса не стоїт у тім, чи коляда довга, але чи она ладна. А усе, що нудне, то не є ладне, не тілько у коляді", але у якім небудь дїлї; для того-ж то і спів колядників не буде кращий від того, що буде гукливий і крикливий, але від того, як буде милий і приємний.