нення у культі, чи то одне, чи друге Божество до висот чи розуміння Найвищого Бога. „Ріжно називають поети те, що є одне." — проголошує один із славних гимнів Ригведи .
Костомаров, ведений радше інтуїцією, віднаходить подібне з'явище у старослов'янській релігії. Читаємо у його вступі: (Цитати наводжу в перекладі на сучасну українську мову.)
„Слов'яни, не зважаючи на видиме многобожество, признавали одного Бога, отця природи, і цю істоту вони розуміли свідоміше ніж таїнственну Судьбу греки, чи скандинави Альфа-тера, який не брав участи у людських справах. Єдинобожество слов'ян не підлягає сумнівові. Прокопій Кесарійський говорить, що в його часах слов'яни признавали єдиного Бога, творця грому і блискавиці, а крім того почитали духів, котрі, згідно із їх розумінням, населювали природу. "
Костомаров наводить далі подібні свідчення Гельмгольца і життєписця Оттона. А далі говорить:
„Однак слов'янське поняття про Божество, зовсім не є пантеїзмом. Бог, або Прабог, як його називає Коллар, не сам витворив світ, а тільки виеманував (себто витворив із себе) духів, які населюють матерію і служать немов би посередником між мертвою масою і всеоживляючим началом, а які існують окремо від Бога. Слов'янські вірування виявляють виразну подібність із ученням Зенд-Авести про феруани і ізеди." (Ст. 1-3.)
Отже, тут стрічаємося із свідомістю, що процес творення Світу — себто Різдво Світла і Світу — це процес опосередкований істотами, які є еманаціями, чи творивом Прабога, чи Пра-божества. Ці божественні Потуги, Сили, чи Персоніфікації Потуг Природи, як небудь їх звати, чи розуміти, далі формують цей видимий, з'явищевий світ.
Це важливе "ствердження тому, що Різдво для Костомарова —це „Різдво Світу і Сонця" і таксамо розуміє його Ксено-фонт Сосенко.
Важливість цих стверджень і їх глибина відкриває зовсім нові горизонти для нових дослідів старо-української віри, яку чомусь вважається „примітивною". Але в цій праці не маємо змоги аналізувати інших, надзвичайно глибоких вникнень і тлумачень дохристиянської віри в Україні з боку Костомарова. Нам доводиться прямо перейти до його поглядів на Різдво:
„Третій празник у Слов'ян відправлявся зимою в той час, коли сонце доходило до мінімум своєї сили і зверталося знову
395
до весни. Цей празник має свою основу в загальнолюдськім мі-тологічнім понятті про Різдво світу. В Персії святкували МІГР-ГАН, при кінці грудня і називали його празником народження непереможного сонця. Подібно до того і в Єгипті жреці торжествували Різдво Озіріса. Р римлян відправлялись тоді януарські калеиди, що звалися також „Dies Natalis Solis Invicti" — себто День Різдва Непереможного Сонця...
... Старинне зображення жінки із немовлятком було символом народження сонця."
Далі Костомаров наводить і порівнює мітологічні свята інших народів і пробує вияснити етимологію слова „коляда".
Відтак говорить:
„У релігійному відношенні цей празник відправлявся у слов'ян у честь сонця, що саме тоді родиться. Із того слід зробити заключения, що слов'яни починали свій рік із зимового повороту сонця (себто зимового solsticium, — В. ПІ.) ...
... Пам'ятником цього служить пісня: .іНародилась коляда На початку Рождества"
(у перекладі В. Ш.)
„Може бути і повинно б бути, що із тим часом збігався прихід на землю світлоносного начала у виді Чоловіка. Численні колядки, які у видимий спосіб відносяться до Дитяти, Божественного Спасителя, мабуть відносяться до язичного втілення. Так, наприклад, в одній коляді говориться, що „матір родила сина — скупала його в морі" — а ми знаємо, що сонце купається в морі, а в литовській мітології його мати живе близько моря."
... „Колядники, що ходили під вікнами, в Україні співають обрядові пісні молодцям і дівицям і все представляють їх як незнаючих любови, але передвіщають їх скоре знайомство з тим почуванням. Так юнака зображається із атрибутами молодця, на коні, на ловах, чи на війні, де він нежданно знаходить собі дівицю і здобуває її геройською хоробрістю, або визначною красою... „Бог тебе кличе! — говориться в одній щедрівці, — дає тобі два лани жита а третій пшениці, а четвертий гречки, а п'ятий вівса."
(Наведені цитати на сторінках 98-103.)
Як бачимо, вже Костомаров визначив вірно природу і зміст старинного свята Різдва і ці його погляди витримують
396
пробу дальших дослідів, що велися і поза Україною продовж цілого століття.