Якже тут говорити про вплив румунів аж на Харківщину та ще й у 1750 році. Звичайно, що не в 1750 році існували на Харківщині колиски, берези і купали і старовинне Різдво. Боровся із тими звичаями і Вишенський і ціла церква продовж цілого часу свого закріплення впливів над Україною.
Терени, що сьогодні звуться Румунією, були в тому часі на сприймальному кінці української культури і писали в той час прийнятою з України кирилицею.
Але обмеженість методи Грушевського, який ствердивши теренову близькість подібних з'явищ чи слів, відразу дозволяє
408
собі на висновок, що це, мовляв, вплив на гуцулів, чи „запозичення". Не було в Харкові ані румунів, ані римських легіонерів, і не посилали харків'яни своїх людей до... Красноіллі, щоб вчилися в них... народніх звичаїв. Ясне, що стрічаємо тут так само прадавню, праісторичну давнину, що й у космогонічних колядках. Хтось мусів ці колядки берегти, хтось мусів їх пам'ятати, хтось мусів цілими епохами передавати їх із покоління у покоління. Я далекий від твердження, що впродовж цих епох нічого тут не змінилосяЛале те, що тривало, це була саме' безпереривність самої традиції і її духа.
Хто раз прочитав документ Шекерика-Доникова, той не матиме сумніву, що саме тут стрічаємо один із елементів зламаного вже хребта цієї прастарої традиції.
Думаю, що можемо прийняти за доказаний факт, що культ Берези був поширений у цілій Україні на найдальших кінцях нашого історичного поселення, отже далеко поза границі сьогоднішньої України.
Зрозуміємо тепер помилкове уявлення про теренове обмеження „гуцульських колядників" у Сосенка, що довело його до деяких обмежень і неправильних висновків. Однак із тими заввагами його студія є в цілості гідна найдбайливішої уваги.
Читаємо там важливий розділ п.з. „З проблеми культу Сонця в українському святі Різдва":
„Мабуть більше вже виразом культу сонця є другий танець колядників т.зв. кругляк, який відбувають вони у господаря на пасіці. Господар веде їх на місце, де стоїть пасіка л і -том, там вони стають колесом, упадають усі враз на коліна, роблять перед собою хрести топірцями, укладаючи їх лискучими бардками до середини, а топорисками до себе — і в цей спосіб творять лискучий центр з промінням жовтих, висаджуваних узорчатими бляшками палочок. Відтак складають на бард-ки свої шапки, які господиня наповняє золотистою пшеницею — і взявшися за руки крутяться в оден бік „за сонцем". Відспівавши в часі кругляка якусь веселу пісеньку, „аби бжоли були веселі", колядники знов упадають на коліна і роблять хрести топірцями. Пшеницю з шапки зсипають господини до запаски вінчуючи: дай Боже, аби пасіка була така велична, як свята були величні. Сю пшеницю ховають господарі як освячену, до весни, та обсипують нею вулії, коли випускають бжоли перший раз у світ.* На відходнім беруть колядники духовника, або господаря з господинею, між себе, а враз з ними свого тримбітаря аби грав, складають шапки до середини і взявшися за руки, крутяться у послідне кругляка та закінчують співом: „Сидів когут на вербі, пустив коси до землі". При тих словах клоняться господареви, від разу кождий розхапують свої шапки та дякуючи за привіт: „шьистєм, здоровлєм, многа-літами", розходяться. Описаний кругляк має багато познак культу сонця. В загально світовій мітольогії вважається символом сонця від'осе-редне проміння, звичайно у виді промінистої коруни.** Таким як раз образом промінистої коруни може бути в гуцульських містеріях шапка (символ власти у пастуших народів), як центр промінистих топірців. Y Вавилонців була символом сонця хрестовидна звізда з чотирма жмутами промінистих блискавок від осередка у чотири сторони, обведена кругом*** (анальоґ. круг колядників?). Y Вавилонців сам хрестик був символом бога сонця. Звертає увагу також прощальна приспівка колядників після послідного кругляка — про когута. Y ній є когут очевидячи якоюсь персоніфікацією; а у Вавилонців був когут (по вавилонськи Kurkie) символом бога сонця.****
Так, отже, виявляється, що впливи солярної ідеольогії в обрядах колядників досить ярко зазначуються. Але, щоби се була чисто солярна культова орієнтація, годі на се згодитися.
буду повторяти доказів вже виповіджених, а зверну увагу лиш на оден мотив у плясі кругляка, і у рітуальнім поході по-передно, а це на мотив топірців. Y многоти щедрівок це мотив улюблений, бо топірець це слава, майже тотем Гуцулів, але він має своє визначне значіння мітольогійне, — це символ місяця молодика. Як його погодити з культом сонця? Я думаю, що одиноким і конечним поясненням було би це, що у Староукраїнців був культ місяця й сонця в одній стадії культурно-історичній злучений разом, іменно в астральній тріяді. А-знов, після вавилонських астрольогічних традицій наближення місяця з сонцем