* Опис цей поданий за Мих. Грушевським, гл. Історія
Елітератури т.1, ст. 148. ** Гл. Paul Ehrenreich, Die allgemeine Mythologie, 1910, t6. ***Гл. Moritz Jaetrow. iun., Bildermappe zur ..Religion Assy-und Babyloniens".
**** Гл. Мог. Jastrow. op. c., також О. Schroeder, Reallexi-kon der indogermanischen Altertumskunde, 1923, S. 6+8.
f вважалося містичною подією і ворожило щастя для світа й людини. Може й тому, по якійсь традиції з полудневого Сходу, задержує український нарід попри свої власні культові ідеали і отсі напливові."
(Ст. 210-211.)
Вірно кажучи, ціле оте „питання" про протиставлення культу зір і місяця культові сонця, а вслщ за цим всі оті натягнені спроби заперечити культ сонця як один із основних струменів ідеології Різдва, всі спроби звести його майже виключно до астрально-люнарного культу, — всі ці „питання" зробив сам Сосенко своїм надто радикальним відверненням від своєї первісної концепції. Він так і пише:
„Брак соняшної орієнтації в основі свята Різдва, а феномени соняшного культу, як чужі налети у нім, я мушу тут категорично ствердити, також із цієї причини, щоби виправити власну похибку в моїм первіснім погляді на мітологічну орієнтацію українського свята Різдва, яку я вважав за солярну, ..." (Ст. 207.)
Отже далі, ані обхід „за сонцем", ані культ живого вогню не є для нього доказом, бо, мовляв, „ ... у Мексику є ще інший культ вогню, який можна вважати „несолярним" і т.д." (дарма, що Сосенко знає, що всі відомі в індо-европейському світі культи живого вогню є по суті культом сонця.)
Що ці всі штучні розрізнення варті, коли вкінці він сам у вище наведеному місці мусить признати, що „у Староукраїнців був культ місяця і сонця злучений разом в одній — астральній тріяді".
Астральна тріяда перестає, отже, бути „астральною" у вужчому розумінні „зоряної", а стає єдиною космічною трія-дою, і зайва річ говорити про протиставлення, чи втиснення сонячного культу.
Була єдина тяглість розвитку у різних історичних епохах походу Духа Нації у його самоусвідомленні Космосу і Божест-венности. Слід також пам'ятати, що космогонічні концепції не творилися на якійсь догматичній основі, мовляв як є культ ас-трально-люнарний, то це виключає культ сонячний. Отже і сонце було трактоване як одна із планет, як одне із світил, як одне із праджерел Світла і Світу, як одне із Світлистих.
Ціла льокалізація культу Сонця в Різдві і її обмеження виключно до гуцульського терену виявилися зовсім недійсні.
410
„Береза" був не тільки на Гуцульщині, але в усій великій про-стірності історичної України. Вслід за тим всі міркування, оперті на цій недійсній основі, є просто недійсні, як і ціле питання про „втиснення" ідеології культу сонця.
З таким застереженням розглянемо, однак, дуже уважно ту частину його праці, в якій вій доходить до питання про т.зв. „іранські втиснення". Ми вже розуміємо, що мова буде не про втиснення, але про історію, чи праісторію культу Берези і Різдва. Читаймо:
„Що фрагменти солярного культу могли втиснутися колись в староукраїнську різдвяну ідеольогію також за посередництвом СтароіраЦців, що мали культурно-релігійні зношення з Вавилоном, були би на те докази в деяких святоріздвяних технічних назвах, вживаних колядниками. І так: бурта, себто відділ колядників, це староіранське participium futuri passivi, іменно: barata, в еволюції слова: середноперське apurtan, а.норо-перське burda і значить те, що має бути несене, чи ношене, — тут безперечно в значінні збірки колядних дарів; група колядників, що носить коляду, персоніфікує її. Провідник колядників „береза" має або староіранське ймення berejya, то значить той, що має когось, або щось величати — і його самого треба величати (величальний); або це behredar т.е. той що свою участь в чім має, або свою частку приділу має; а найкрасшу характеристику берези дає староір. berezant т.е. високий, стрункий; визначний; з високим, співучим голосом. „Вайда", теж оден з провідників але другої ранги, це іранська фраза wajedar, себто такий, що бере у чімсь участь або партіціпує; отже подібно як береза.*
Звертаю увагу при тім на ймення береза, що знаходить в староіранській мові таке просте і влучне вияснення — і, як прочі згадані назви, має повну свою лєгітімацію в українськім ужиттю, коли зважимо все те, що було досі сказане про культурно-реліґійні староіранські виливи на Україні та їх історичну і річеву доказаність. Це ймення і його значіння було спе-ціяльно об'єктом наукових дослідів єще з часів пок. акад. Н. Весоловського. Весоловський наводить** анальоґії цего імени