GEIGER, W. & KUHN, Е.: Grundriss der Irainischen Philologie, 2 Vols. St'rassburg, 1896-1904.
Новіші праці із відношенням до предмету:
МИКИТЮК, Богдан: Християнські і позахристиянські елементи в українських народних звичаях. Записки Н.Т.Ш. Том 181. Париж 1967, ст. 93-129. (Цій праці завдячую цінну довідку про культ „Берези" у південно-східніх областях України, та про боротьбу проти них з боку християнської церкви.)
ІЛАРІОН, Митрополит: Дохристиянські вірування українського народу. Історично-релігійна монографія. Вінніпег, 1965. Ст. 424. (В обох наведених вище працях знайдемо деякі причинки до історії боротьби християнської церкви проти народних звичаїв та вірувань. Все ж таки учений Митрополит . здає собі якоюсь мірою справу із розмірів двоєвір'я в житті ук-" раїнського народу аж до сьогоднішнього часу. Очевидно ми не сподіваємося поглибленого філософсько-релігійного підходу до обрядів дохристиянської віри в Україні. Повна історія боротьби церкви проти народних звичаїв, віри і самого духа народу чекає ще свого об'єктивного дослідника.
В англійській мові:
GERSHEVITCH, Ilya: The Avestan Hymn to Mithra, with Introduction, Translation and Commentary. Cambridge University Press, 1959. p. 357. (Це знаменита філологічна аналіза одного Гимну до Мітри. Яскраво виринає із гимну характеристика Бога Мітри, як Соняшного Божества, Володаря життєдайних і широких степів. Однак історичні висновки у відношенні так до релігії Риґведи, як і первісної індо-европейської спадщини, вимагає ще довгих і совісних студій та аналіз, а рівночасно спроб конфронтації із деякими новішими дослідами археології. Однак, це зразкова студія одного гимну. Так треба би студіювати й вивчати цілу Авесту і Риґведу.)
Лондон, 1966.
428
ДЖЕРЕЛО СИЛИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
(Теоретично-ідеологічні основи)
Фолкльор і державницька свідомість
На Гуцульщині молодий жених у весільному обряді називається "князь". Його "дружина", себто його весільні друзі-ровесники.— „бояри". Князь із дружиною їде на конях і церемоні-яльним обрядом запрошує на своє весілля гостей. Прив'язують коней до "опасання" хати, заходять до світлиці, кланяються по-козацьки і кажуть:
"Просили вас батько, просили вас мати, і я вас прошу — прийдіть до мене на весілля".
В цей найбільший день у житті, молодий леґінь немов справді" стає молодим князем. І він, і його дружина одягнені в багату традиційну одежу, гідну лицарів-дружинників.
Цей приклад ми подали тому, що і "князь", і "бояри", і "староста" — це сутодержавницькі поняття, що мають свої коріння в старій українській державі княжої доби. Молодий парубок у весільному обряді переживає, персоніфікує, немовби втілює в собі постать чи образ князя. В той великий день він ніби справжній князь, а його друзі стають підвладною йому дружиною боярів. Усі ті уявлення виразно й очевидно пов'язані із "зразками" з княжої доби. Для самого обряду вони потрібні як вияв прагнення величі і слави, що повинні характеризувати цей великий день — корону життя: вінець, що його кластимуть на голову князя. І саме тут потрібний "образ" чи "взір" князя і лицарів, як носіїв найвищої гідности, слави і чести. В цей день молодий парубок із благодаті весільного обряду, що його відчуває нароц як таїнство, стає "князем", і саме від того обрядово-таємничого обряду, а з другого боку — державно-традиційного елементу, весілля стає гідним і славним.
Цей маленький фрагмент фолкльорного обряду ми подали як ілюстративний приклад, що показує, як зберігалися державні ідеали в українському фолкльорі.
В таїнстві Щедрого Вечора бачимо наспівування "молодому соколові" думи про Славу. Про найбільшу славу Святослава, що "блискає мечем — ясним місяцем", озброюється і зби
429
рає соколів-лицарів, йде з ними в далекі землі, щоб „кониками з військом бити ворога". Князь-герой, що погорджує золотом, а любить гострий меч і зброю.
Нашіптують „молодому соколові", щоб збудити в нього прагнення до слави. Воно існує, приспане в його душі. Воно ж
--основа його метафізичного існування. Цей життєтворчий гін
треба пробудити в душі молодого лицаря з допомогою образів про подвиги і славу. Тоді, як завершення його перемог, він одержує... прекрасну дівчину, князівну його мрій.
|Г Впродовж довгих століть уява народу кружляє, мов за-
ворожена, навколо лицарського циклу пригод, подвигів, героїзму лицарів великого князя Володимира. Маємо тут на увазі народні епічні поеми, що процвітали рівнобіжно з літературою у княжих дворах.
Обидві ці форми української літератури нерозривно пов'язані між собою тематикою і — що найважливіше —спільним світовідчуванням та спільними ідеалами.