"Духове самовиявлення нації" означає, отже, гегемонію потужности Ідеї і Свідомости над іншими виявами і середника-
" ми життя нації, як — наприклад — земля, рослинний і звірин-
' ний світ, що служать для розвитку нації, чи користування іншими видами енергії, що їх добуваємо або з землі, або створюємо в процесі історії. До інших потуг нації належить і те, що популярно зветься біологічною силою або субстратом.
Інші функції держави, наприклад, такі, як оборона т. зв. "фізичного існування" націй, себто самого її життя, від її ворогів, як забезпечення її членами всебічного розвитку — є основою для цієї найвищої мети. В ідеальному образі нашої держави немає місця на суперечність між індивідуальним і національно-, державним.
Тут треба виразно зазначити, що основоположна функція держави це не те саме, що найвища функція держави. Для порівняння можна назвати фундамент святині, без якого не можна її збудувати, але він ще не є величавим завершенням її у вигляді купола чи струнких готичних веж. Звичайно, купол не • може зависнути в повітрі й мусить мати фундамент.
Для бездержавної нації — маю на увазі націю, яка втратила свою високорозвинену державність наслідком переможної дії ворожих сил, отже націю, яка бореться за свою державність, — ця основоположна функція держави стає найважливішою, немов би метою самою в собі. Зрозуміло, як без фундаменту не можна збудувати купол, так без фундаменту не можна збудувати і держави.
Отже зовсім природним є те, що в період боротьби за державну незалежність і суверенність, коли творяться самі основи держави, завжди ставиться різкий наголос на такі основні функції держави, як захист самого життя нації, себто її біоло
432
гічного існування, від її ворогів. Це боротьба за збереження т. зв. "біологічної субстанції нації", що тісно пов'язана з боротьбою за державу, завданням якої є також зберігати свою біологічну субстанцію. Але оборона держави від ворогів, а тим більше сама боротьба за державу, примушують не раз пожертвувати біологічною субстанцією, щоб зберегти життя нації, як нації.
Механічне чи дуалістичне протиставлення "біологічної субстанції" її духовості, часто веде до небезпечного опортунізму, або навіть зради, під претекстом (який, до речі, є самообманом), що саме таким способом зберігається "біологічну, субстанцію". Цьому опортунізмові (чи навіть зраді) дав відсіч Г. Сковорода, цей пробудник пробудників, свс'.'м відомим ученням:
„Знаю, що щадиш тіло, але погубиш душу, а це заміна погана. Не знаю навіщо носиш меч, якщо не для боротьби, для якої він зроблений. Не знаю навіщо щадити тіло, якщо щадити
його віддати за тс, навіщо хто цим тілом одягнений".
Сковорода дав ясний і популярний виклад ідей Священного героїзму, що є джерелом лицарськосте борців за волю України.
Отже, збереження т. зв. "біологічної субстанції" поневоленої нації можливе тільки через повну погорду до смерти в революційній боротьбі нації за її визволення. Біологічні жертви, які складає нація, с необхідні для збереження субстанції її життя.
Чергове завдання нації — це нагромадження дібр і енергії, що сприяють розвиткові нації, забезпечують її як цілість і як єдність її творчих потуг. Саме в цьому процесі витворювалися різні форми держави, що були складовими частинами її культури. В цьому змислі держава служить культурі нації і сама вона є виявом її культури.
Справжня філософська аналіза поняття т. зв. "матеріальної бази" навіть у розумінні модерної фізики виявить, що йдеться тут про ділянки енергії і нагромадження енергій. Процвітання культури — це вибухи нагромадженої потенції нації. Національна територія розвитку, або край у фізичному значенні цього слова, разом з експансією чи обміном "добрами" або "товарами", — це і є енергетична база розвитку нації. Сьогодні це не лише родючий чорнозем, а й всі інші види черпання енергій з надрів матері-землі, включно з атомовою енергією. Звідси випливає і споконвічна боротьба за цю матірню землю, себто за резервуар енергії чорнозему, нагромаджений біологічною силою впродовж мільярдів літ. У своїй найтоншій, горішній верстві чорнозем є також наслідком свідомого плекання його родю
433
чиї сили споконвічним господарем — племенами чи державами орачів, себто тих, що орють землю.
З найдавніших часів, ще в добу українських родовопле-мінних держав, доводилося нам зударятися з різними ворогами України. Часто ці племена, шукаючи захисту, поселювалися на заліснених чи на озерних просторах. Уже в ранній великодержавній добі нашої історії нашим предкам доводилося постійно відвойовувати від наїзників землі, що споконвіку були зайняті українськими племенами. Найяскравіше виявилося це в добу зформованої великої української держави часів Святослава, си= на Ігоря і Ольги. Саме завдяки відвоюванню загарбаних наїзниками українських земель, Володимирові Великому вдалося створити величаву державу середньовічної України.