Під Охматовом, на Дрижиполі гине по обох сторонах 15.000 убитих, ніччю, в мороз, ночі із 29-го на 30-го січня 1655 р. Гори трупів встелюють поля. Один бій тільки.
Гинуть сотні тисяч і... чудо велике: сотні тисяч за сотнями тисяч встають до бою. Розколисане море всенароднього повстання виносить на верх своїм найвищим буруном 300.000 озброєного мужа.
Хто порахує шибениці і смолоскипи із живих людей?
І хто розкаже, які муки більші? На палях, що вдиралися у внутренності, чи на хрестах?
Якийсь смішака Дайте хотів видумати опис пекла в Божественній Комедії.
Хто видумує більш пекельні муки і тортури від тих, що їх видумували польські королев'ята і царські пахолки?
Хто перелічить відрубані руки, виколені очі, випалені живцем члени тіла, розчетвертовані, замучені на колесах тіла лицарів волі?
На варшавському ринку четвертують трупа гетьмана Су-лими за те, що здобув і збурив твердиню Кодак. На суді показував гетьман Сулима орден, що його дістав він був від Папи
449
Римського. Золотий орден із мініатюрою Паші Павла V-ro. Його отримав Сулима як високе признання його героїчних заслуг за те, що бравурним боєм здобуває велику, триповерхову турецьку галеру і триста полонених. Із цією галерою він доплив до Риму і подарував Папі Римському такий дарунок.
Але навіть такий героїзм Великого Лицаря християнської віри не вирятував його від ганьби четвертування його трупа на варшавському ринку, коли попався в руки полякам.
Наведім в цій справі свідчення Радзивіла у латинському оригіналі:
Hebebat Sulima a Paulo Quinto pontifise effigiem eius auream donatain ob singulare certamen marinura quo trecentos captivos turcica trireme obtenta vi Romae pontifici presentaverat.
Цей папський орден вложили до домовини із покраяним м'ясом гетьмана Сулими, почетвертованого за те, що в обороні волі нації у геройському бою здобув твердиню Кодак.
Але годі перелічувати безліч боїв найвищої героїчної напруги.
Ще не вродився такий титан, що міг би обняти і змістити у своїй душі хоч блідий образ пекла, що його над Україною розховстують її мучителі.
Із дна цього пекла дзвонять дзвони.
Один геройський старшина козацький мучиться шість годин, вбитий на паль. Тупий паль так поволі вдирається в тіло і розриває його внутренность
Його , набитого на паль, питають по шістьох годинах мук, яке його останнє бажання. Чортівські кати вижидають мабуть, що він покається, або проситиме смерти.
Тоді серед смертельної тиші заявляє цей Великий Лицар Богдана, що він просить, щоб дзвонили дзвони над його ще живою душею.
Серед святої пророчої погоди буде вмирати серед мук один із святих лицарів Богдана.
І пропав увесь чортівський тріюмф катів.
Задзвонили дзвони перемоги духа над тілом, перемоги святого лицаря над пеклом.
І ці дзвони дзвонять над цілою історією України.
Дзвони розгойдані у вічність.
Дзвони на сполох і тривогу над цілим світом.
Дзвони Шевченкового слова.
"...Схаменіться! Будьте люди!"
І на зов цих дзвонів відзиваються серця лицарів України, — і міцніше від дзвонів розгойдані їх серця, — лицарів Священної Борні.
450
Чилі не були ці лицарі святими?
Чи треба нам чужих взірців святости?
Чи тільки чужі церковні авторитети можуть встанов вати про святість наших національних героїв?
Чи справа Добра, Правди, Волі, Людства, Справедливости не була найвищим Ідеалом не тільки нації, але цілого людства?
Чому шукати святости тільки серед зів'ялих схимників, монахів чи аскетів?
Чому не бачити святости у повних життя, крови, радости і життєвої потуги Лицарів Козацького Ордену?
Вони ж складають ці всі цінності, життя, кров, радість і життєву потугу на вівтарі ідеалів своєї нації.
Чи могли б існувати Справедливість і Воля, якби не було сили священного героїзму, яка ці ідеали встановлює, закріплює і їх здійсненню служить?
Всі історики, що вивчають добу Хмельницького переочу-ють чи недоцінюють факт, що всі універсали чи звернення Богдана носять на собі відпечатку Священного Героїзму.
В усіх своїх універсалах Хмельницький свідчиться Бором, що прагне тільки добра, правди і справедливости, і що прагне їх не тільки для України, але для всіх її ворогів.
Ніколи в його Великому Серці не запанувало прагнення помсти. Як правдивий Лицар Святої Борні він усе знав межу між помстою і справедливістю і ніколи цієї межі не перейшов. Деякі історики вважають його злим саме тому, що не пішов за голосом помсти тоді, коли здавалося, що ворог лежить простертий біля його ніг. Коли була отворена дорога на Варшаву, чому чекати йому на вибір короля на те тільки, щоб пробувати наклонити його до справедливого миру.
Сьогодні знаємо, що це не була слабість Хмельницького, але лицарська благородність і рівночасно великий політичний розум та далекозорість державного творця, що глибоко зважив і вивчив усі питання політичної рівноваги Сходу Европи.
Козацькі хроніки, близькі до традиції козацької борні, цілком свідомо відмічують морально-ідейну велич політичної постави Хмельницького. Нова історична дійсність встає із заповіту цієї його ідеології.
Деякі історики сумніваються, чи із сьогодшшн новища можна виправдати походи середньовічних хре" до Палестини. Вони ж наїзджали чужу землю.
Але навіть вороги України ск'лонюють часто голови п моральною величчю козац и в своїй історії показ стільки величавих і барвних постатей святих лицарів, без неправди за ними пороку чи плями. І хоч пробують знищіти
451
знищуючи свідомість, — хоч пробують звести їх борню уїік званого соціального стрижня, — то все ж таки не ,Пе ніхто із них сказати сьогодні, що справа за яку боролися аки не була доброю, чи справедливою.
Ми знаємо сьогодні, — і в перспективі історії ця правда що раз виразніше виступає на світло, — що борня козаків за Волю України і за її Державу була священною борнею за природне право і святий обов'язок нації. Вони творили власну Державу на власній споконвіку Богом нам даній, українській землі. Це рівночасно справа Добра, Ладу і Справедливосте для цілого людства.
А отже героїзм, що служить цим найвищим ідеалам Нації і Людства одночасно, називаємо священним героїзмом.
Відкривши і відзначивши його природу, відкриваємо його в цілій історії України, як її рушійну силу, як основну рису українського національного характеру і овітовідчування, що зумовлює велич історії України і ввесь її дотеперішній трагізм у борні із переважаючими силами оточення, яке приймало ста-ноЬиіце ненависти, неправди, кривди, визиску, неволі, деспотії, сваволі, людовбивства і всіх інших злочинів супроти людства.
Y цій поставі Української Нації як Лицаря-Оборонця Правди й Справедливости заключається окремішність і виключність характеру Української Нації і вслід за тим історії України.
Без зрозуміння цього основного факту є неможливим зрозуміти і дати правильну оцінку цій історії України.
Хоч історики дотепер не думали категоріями Правди і Справедливости, проте численні мислителі вже знають, що історія насправді є розвитком ідей, виражених чи то в релігійних системах, чи в ідейно-моральних цінностях нації.
Справжньою історіотворчою силою є ті ідеї і основані на них цінності характеру, волі і дії, що їх вносять поодинокі нації в історію людства.
Боротьба України із оточуючими її ворогами не дасться ніяк інакше зрозуміти, як тільки у світлі цієї основної різниши питоменности характеру та ідейно-моральних цінностей
Тут її моральна .гідність, тут її слава, тут джерело її основа її майбутньої історіотворчої сили і її величі та сили.
Українська нація не шукала ніякої обітованої землі по голодних пустинях. Не вирізувала вістрям меча всі істоти, що замешкували обіцювану землю.
452