Земля України дана їй була Всевишнім споконвіку благословенна родюча скиба, що пливе молоком і медом, що шумить пшеничними ланами. Теософи вірять, що бджола і Пшениця не є земського походження. Ці божественні дари були дані нашим предкам як первородний дар, як їх благословення. І споконвіку наші предки шанували ці дари як божественні, і складали їх у жертві в день Різдва Сонця.
І споконвіку жили наші прапредки на праматернім заповіднику арійської раси, плодили цю расу і годували її медом та пшеницею.
В любовному захопленні її красою я назвав цю расу пшеничною. Стільки в ній плодовитої сили, стільки снаги гарячого полудня, стільки невиявленої ще потуги.
Богом, якого вибрали собі наші предки був "Бгага" — Бог Ласки і Щедроти, Бог Щастя і Добростану, Бог широких ланів, що їх він розділював людям, а вони були основою Багатства і Творчої Радости Життя. І так зрозуміле Багатство, — як ідея і як слово — виростає з того самого ідейно-мовного коріння, що і праарійське слово — "Бгага — Бог".
В крузі таких ідей виростав характер нашого народу, радше миролюбний і лагідний, живий і життєрадісний.
Коли в такій душі народився Герой...
Один із героїв Стефаника, отакий добродушний дядько, виряжаючи сина на війну, питається його: „А що це такс твоя Україна?"
Тоді син підніс грудку чорної землі і сказав батькові: "Оце моя Україна!"
В цій геніяльній новелі Стефаника згущена вся історія переродження добродушного дядька у героя.
Запитуймо це місце в оригіналі: "— Послідний раз прийшов Андрій: він був у мене вчений. "Тату, каже, тепер ідемо воювати за Україну.
— За яку Україну?
— А він підоймив шаблев грудку землі та й каже: — Оце Україна, — а тут — і справив шаблев у груди — отут її кров, землю нашу ідем від ворога відбирати. Дайте мені, каже, білу сорочку, дайте чистої води, абим обмивси та й бувайте здорові".
("Сини", Стефаник)
Герой, що так до бою пробудиться, не буде героєм розбою і здобичництва, — буде оборонець ладу, добра, повноти щастя і радости на землі.
Це буде отже той оборонець Ладу і Добра, що його наша Доба.Потребує.
453
Том 2
Звичаї — це кров
народу,
Що в його пульсує тілі —
Береже його природу,
Втримує його при силі.