Звичаї — це вічна
нитка, Що єднає покоління —
Мудрости безсмертна квітка,
Що дає життю горіння!
Звичаї — священна
ватра — Поколінь усіх єднання —
Добрих сил могутня варта.
Що змітає всі страждання!
Звичаї — це духу
сила,
Що пройшла тисячоліття;
Це надхнення дужі крила
І потрібні, як повітря!
16.4.74
Звичай був у нас — полян
Всіх чужинців шанувати,
Ставити — на перший плян,
Все найкраще їм давати.
Хтось колись в старих віках
Звичай вкарбував у слово: —
Всіх чужинців по домах
Завжди садовіть до столу!
Хай чужинець в світ іде,
Славу хай про нас розносить.
Слава хай про нас гуде
Й благодаті нам приносить!
Потім впоювали в кров
Звичай цей самі чужинці:
Всю пошану і любов
Віддавать не українцям.
Звичай цей — печать проклять —
Рабську в нас плекає вдачу,
Вчить своїх не помічать
І богів в чужинцях бачить!
Досвід вчить народ віки:
Треба вміти в світі жити!
Звичай цей пора б таки
На доцільніший змінити.
28. 3.74
Хто піднімає на Шевченка руку,
Той ворог наш, нікчемний боягуз,
Бо волі він змітає всю науку,
Слова пророка і безсмертних муз.
Хто кидає камінням на своїх,
Той нищить цінні святощі народу,
Поповнюючи найчорніший гріх,
Наносячи йому смертельну шкоду.
І той найбільший зрадник-яничар.
Який стрілу пускає в українця
І нації вбиває кращий дар,
Руйнує геніїв і служить для чужинців.
Той, хто підступно лізе на Парнас
І наших геніїв там монументи крушить,
Народ вбиває і вбиває нас,
І нації живу вбиває душу!
Хай кожне слово, що створив народ,
Святим нам буде так, як — Україна,
Бо України святощі — клейнод,
А без клейнодів всі народи гинуть.
Тож бережіть письменників своїх
І кожну бережіть свою людину, —
Народ не може існувать без них.
Без них не може жити Україна!
1.4.74
Шевченко є, Шевченко був і буде
В надіях наших, мріях і думках,
Поки шумить Дніпро й мандрують люди
По українських соняшних шляхах.
Ми кожне слово освятили кров'ю —
Мільйони жертв упали, мов вінки,
Щоби слова безсмертною любов'ю
Світили нам крізь роки і віки!
Шевченко — ми,
Шевченко — наша дія, —
Історії це невблаганний гін.
Це біблія народу, сила й воля,
Шевченко — це безсмертний кличний дзвін!
Хто піднімає на Шевченка руку,
Той піднімає руку і на нас,
Щоб волі погасити всю науку,
Щоб наш народ уярмлений погас.
Палає хай Пророка віще слово
І очищає душі і серця —
І українця — у вогні любови
Перекує на вірного борця!
1.4.74
Люби свій край не тільки словом
Не в мріях сни про рідний край,
Звичаєм предків пречудовим
Ти Україну скрізь вітай!
Ти на весні співай вєсняї
Дажбога прихід зустрічай
І зустрічай весну, що п'янко
Квітчає лан, садок і гай!
А літом, у Зелені Свята,
Ти хату рястом заквітчай —
Хай щастя залетить у хату
І занвіте в душі розмай!
І не забудь ти на Купала
Розкласти вогнища багать,
Щоб полум'я нас всіх єднало
Незгоди духів розігнать!
І на обжинки серця келех
Подяки небу піднеси —
Хай радостц злетить метелик
в серце принесе краси!
Коли ж зимовий сонцезворіт
Керує парус на весну,
Тоді святкують люди й зорі
Новину радісну ясну!
І ти віншуй, приваблюй щастя,
Добробут, силу і врожай
І молитов даруй квітчастя,
Щоб Бог зберіг увесь наш край!
Звичаї — це життя криниця,
Народу — це духовий світ.
Вони його лютують в крицю
І з нього творять моноліт.
15. 10.73
Це буде той Лицар Правди і Справедливосте, що на нього жде історія заблудженого людства.
Він не відразу пізнає свою силу, свою потугу, він не відразу пізнає горішню Вежу свого Призначення, але він пробуджується до Чину саме як Герой.
Кожний із Вас, українські повстанці, пережив таку чи подібну сцену як у новелі Стефаника. Кожному із Вас довелося попрощатися з батьком, з матір'ю, з сестрою, чи з жінкою. Часто благословили Вас на дорогу, часом Вас не розуміли. Але й тоді, коли Вас розуміли, Ви можете вказати на такий момент у житті Вашої родини, чи Вас самих, коли пробудилася свідомість конечности і доцільности збройної оборони оцієї грудки землі — України, споконвіку даної нам Богом. Оцей момент називаємо моментом пробудження національної сві-домости в індивідуальній свідомості члена нації. Тоді він, герой нації, своєю боротьбою і кров'ю боронить кров і життя цілої нації в її космічному процесі розвитку.