Після конвульсій жахливого й надлюдського бою нації потрібний був довший відпочинок до чергового її зриву і здви-
гу- л
Здобутий у діях Хмельницького досвід мусів бути глибоко перетравлений і оформлений на площі філософського самосевідомлення, щоб міг виявити себе формотворчою силою історії.
Віднайдення цієї нової форми не було легке. Це проблема зовсім нової в історії людства форми держави. Це та проблема, що з нею в усій її гостроті зустрінувся Хмельницький і Хмельничани.
Тому Дух Нації після свого пробудження у бурях і громах боїв Хмельницького потребував чергового втілення в душі мислителя і об'явителя Правди, що ним був Григорій Сковорода у черговому столітті.
Нас вже зовсім не здивує факт, що це саме Сковорода оформлює у філософську систему світовідчування, досвід і завдання нації на шляху до величавого самоусвідомлення.
Під цим кутом досліджуючи і вивчаючи філософію Сковороди, я присвятив цій темі окрему працю п. з. «Григорій Сковорода — Лицар Святої Борні«.
Сьогодні я хотів би познайомити моїх друзів із його вченням про обов'язки воїна і лицаря.
Найяскравішим прикладом героїчного відчування світу Сковородою є його ставлення до воєнного діла, точніше до обов'язків воїна. У своєму творі «Азбука світу« Сковорода проголошує ті основні правди, які на його думку стануть азбукою світу.
Добре виконувати своє звання можна тільки згідно із своєю внутрішньою природою. Для тих, що уроджені лицарями Сковорода формулює закони їх героїчної етики.
Цитуймо:
•Хто роджений воїном, тримайся бадьоро, озброюйся,
456
а природою скоро навчишся. Захищай хліборобство і купецтво від внутрішніх грабіжників, зовнішніх ворогів. Тут твоє щастя і радість. Бережи звання як око. Що солодше уродженому воїнові, як воєнне діло.
Відплачувати за кривду, захищати беззбройну невинність перед терпінням, боронити основи суспільносте, правди, — це його пресолодке снідання, обід і вечеря. Не бійся, з Богом легко буде тобі нести голод, спрагу, холод, жар, безсоння, кроволитні рани і сам страх смерти. Це воєнне горе буде тобі, — коли діло з Богом, — сто раз приємніше за твої ранги і прибутки. Ранги може носити кожен, а діла може докопувати тільки уроджений.
І далі:
»Не бійся вмерти тілесно, бо будеш кожну хвилину терпіти смерть духову. Відібрати від душі вроджену чинність — це значить відібрати від неї поживу. Ця смерть є люта. Знаю, що бережеш тіло, але убиваєш душу, а це заміна зла. Не знаю, навіщо носк-L меч, якщо не для бою, для якого він зроблений. Не знаю навіщо носити тіло, якщо щадити віддати його за те, навіщо, хто цим тілом одягнений".
Життя воїна, за дальшими міркуваннями філософа, це чиста жертва Богові. Тому і слід воїнові безстрашно боротись і вважати своє воїнство жертвою Богові. Виконування обов'язків воїна зв'язане з його спасінням.
Чи не пізнаємо по цьому вченні справжнього козацького сина і внука? Козака, що піднявшися до висот пророцтва, підносить козацьку борню за волю на найвищі вершини святої борні за правду.
Як бачимо немає в цій філософії не тільки ніякого квієтизму, чи пасивізму, але вона наскрізь сповнена героїзмом, вона є виявом постави супроти життя і борні українського козацтва, а вслід за тим і цілого народу.
Шевченко, проголошуючи слова: «Борітеся поборете, За вас сила, за вас правда І воля святая!»
повторює тільки в поетичній формі слова Сковороди і проголошує по суті ті самі закони героїчної етики лицарства, повністю поєднані із релігійним відчуванням Правди як Святости.
Людське тіло, як ми чули, порівнює Сковорода до меча. Треба цей меч уживати до борні і ані на хвилину не вагатися віддати тіло у жертві в бою, коли діло з Богом. Хто завагався б це зробити, ради марного страху за своє тіло, того
457
жде повна духова смерть. А, отже, лицареві можна досягнути спасення тільки у Святому Бою.
Діяльність Сковороди припадає на час найглибшої неволі і разом із тим найглибшого морального і ідейного упадку України.
Це був час, я сказав би, летаргічного сну нації після надлюдських зусиль сімнадцятого століття.
Сковорода це той, що пробуджує націю з летаргу.
Він сам уживає звороту, що «пробуджує немов би п'яного турка зо сну, тормозячи його за плечі«.
Сковорода пише:
»Світ спить, ігоостягнувшися, глибоким, непробудимим сном, а пастирі, що пасуть воїна Божого не тільки не пробуджують його, але ще до сну заколисують: Спи, не бійся, місце безпечне, чого лякатися«.
Світ спить, — це справіді відноситься до духового стану його сучасників.
Сковорода справді пробудив націю до духового життя.
Котляревський, Квітка-Основ'яненко, Костомарів, Куліш і найбільший із них, Шевченко, — всі вони були учнями Сковороди. Шевченко виразно про це заявляє.