А, отже, Сковорода — це був пробудник пробудників.
Справжнє відром «даня України зачинається із духа Сковороди. Це він озброює націю своїм вченням на довгі століття її боротьби.
Не можна достаточно сильно підкреслити рішучий наголос Сковороди на те, що обов'язком лицаря є боротися за Правду. Його діло з Богом і тільки тоді він може досягнути щастя і спасення. Зрада героїчних ідеалів це те саме, що духова смерть, найлютіша і єдина дійсна смерть. Смерть людини в людині.
Історія визвольної борні дає аж надто багато прикладів, що діється з людиною, коли вона позволить, щоб її душу опанував ганебний страх. Така людина стається жахливим і окаянним знаряддям Зла. Вона немов би перестає бути людиною. Подумайте на хвилину про прислужників і посіпаків Н.К.В.Д.
Це вчення Сковороди, — його етика героїчного лицарства цілком придатна для національно-визвольної борні нашого часу. Що більше слід ясно ствердити, що національно визвольна боротьба саме із цього вчення випливає. Це вчення органічно випливає і виростає із цілого історичного досвіду нашої нації.
І разом із тим Сковорода, — Дух Нації, — широким помахом дужих крил Генія ширяє на найвищих висотах загальнолюдської думки.
Вчення Сковороди про священний героїзм лицарів, який випливає із їх характеру і глибокої природи, розв'язує також питання проводу нації.
Із усіх звань найвищим званням вважає Сковорода об'явителів Правди, — ми сказали б сьогодні, — теофантів. Вони мусять відзначатися так як і лицарі цілковитою погордою смерти і тільки, переборовши страх смерти вони будуть здібні бачити і об'являти Правду.
Сам Сковорода був таким безстрашним об'явителем Правди і тому тільки зміг він пробудити нарід із неволі Зла і Неправди, що заливали Україну могучим Зміїним Потопом.
"Зміїн Потоп" — це назва із творів Сковороди. Він закликає своїх лицарів до борні із Семиголовим Драконом. А цей Дракон ще потужний і його влада над світом, чи душами людськими ще дуже міцна.
Нація тільки тоді досягне свого горішнього лету, коли піднесеться на ті висоти, на яких жив її пророк.
Коли сто шістдесят років після смерти Великого Про-будника нація не спромоглася навіть на повне видання його творів, то це свідчить про якусь дуже серйозну затримку в її духовому рості і визволенні. Це свідчить, що вона ще не віднайшла своєї духовости, свого власного голосу в історії людства, своєї ідейно-моральної суверенности.
Чи герої, які не бояться смерти, —: питаюся цих героїв — чи ці герої бояться, — повторюю, — чи бояться заглянути в очі тим правдам, що їх об'явив Сковорода і що ними він пробудив цілу націю?
Чи бояться, що на вірлиних висотах визволеної думки ще чого доброго голова закрутиться?
Шевченко народився із найчистішого духа Сковороди і продовжує його працю над духовим пробудженням нації. Шевченко розвиває ідеї Сковороди, надає їм емоційної динаміки, конкретизує їх у світі ідейно-політичної борні нації і довершує діла Сковороди. .Він справді пробуджує цілу націю до героїчного чину.
Пробудшщька роля Шевченкового Генія надто відома, щоб над нею довше зупинятися.
Однак дослідники Шевченка не звернули достаточної уваги на почування святости, що є основною силою його твор-чости і його героїзму.
459
458
Для синтези української духовости має однак першорядне значення той факт, що творцем Ідеї Священного Героїзму у площі філософського думання був саме Сковорода.
А отже маємо безпереривний ланцюг духового розвитку у трьох минулих століттях.
Хмельницький, Сковорода, Шевченко, — це три чергові втілення того самого і єдиного Духа Нації.
Це були дійсні провідники української нації із ласки Божої, із онтологічного ядра самої Нації. їх чин, їх ідея на довгі століття визначили зміст і напрям розвитку нації, її долю і ролю у світі.
Із перспективи цього могучого росту виразно видно її майбутню Велич і Вічну Славу в історії Людства.
Нація, що перша стане на духових висотах Прометея із Кавказу Шевченка, стане справжнім Прометеєм для цілого людства.
Це могучс об'явлення лицемірства і облуди т. зв. „ме-сіянізмів" в історії, — це бичування того лицемірства, яке прикриває свій жорстокий імперіялізм і людозненависть авторитетом церков.
"За кого ж Ти розпинався,
Христе, Сине Божий?
За нас добрих, чи за слово
Істини? Чи, може,
Щоб ми з Тебе насміялись?
Воно ж так і сталось! ,
Храми, каплиці і ікони,
І ставники і мірри дим,
І перед образом Твоїм
Неутомленнії поклони, —
За кражу, за війну, за кров, —