ПРОБЛЕМА УКРАЇНСЬКОЇ ВІРИ
(Історіософічний есей із циклу ОСНОВИ)
Історія України, як вона зачинається у хроніках християнських літописців, відбиває маленьку і тільки пізню частину справжньої і старовинної історії України. Ні один історик не має сьогодні про це сумніву. Зачинати історію України від хри-стиянізму і декількох князів перед Володимиром, було б сьогодні неграмотністю історика як ученого.
Вже само "Слово про похід Ігоря" засвідчує ще в дванадцятому столітті, що була пам'ять і школа старої історії в лицарських і письменницьких кругах про часи Бусові, про часи готських дів над Руським Морем, про невідомі нам перемоги над Шаруканем, про цілі епохи названі там "віками", про "семий вік Трояна" — (а де ж шість перших?—) — словом, була ціла величава ігі рія, яку пробують учені відтворити із археологічних дослідів, із могил і черепків, чи з розсіяних згадок у творах істориків інших народів.
Мусимо ствердити основний факт, що вся наша старинна історія пропала разом із приходом християнізму. Залишилися її дрібні сліди в самих хроніках християнських монахів, які для слави династії княжого роду не могли не згадувати про їх предків, що княжили перед Володимиром на імперському престолі Київа.
Отже на переломі цієї стариниої і нової доби стрічаємося з дивним фактом зміни віри. Великий Князь Володимир покидає слов'янсько-українську віру своїх предків і приймає віру християнську. За допомогою привезених чужих священиків і державного апарату поширює християнізм головно примусом і робить його державною вірою. Слід вже в цьому вступі ствердити, що цей накинений згори християнізм зміг утриматися тільки завдяки своєрідній формі витвореного народом двоєвір'я, яке утрималося до сьогодні при постійній боротьбі, витискані чи затискані з боку християнської церкви та її апарату проти елементів і залишків староукраїнської віри. Висвітлення цієї боротьби мусить стати предметом окремих дослідів.
Всі історики погоджуються з тим, що цей факт зміни віри серед пануючої верстви України мав проломне значення в її історії. Очевидно. Якщо історія є розвитком ідей, тоді зміна віри, відкинення одних ідей, а прийняття других, є найважнішою по
466
дією, яка тільки в історії можлива. Такий момент визначує шлях і формує історію народу на довгі сотки літ.
Історія людства є у своїй найглибшій сутності історією розвитку думки і віри.
Що таке віра народу?
У вірі народу знаходять свій вияв найвищі розвоєві ідеали народу. Формуючи свою віру, нарід формує своє відношення до Бога, до світу, до людей, до себе самого.
Віра народу є виразом його духового розвитку. В її вияві складас нарід іспит із того, як високо піднявся він у розумінні Бога і світу.
У вірі закріплює нарід свій образ Бога, тобто спосіб, як він його розуміє і бачить.
На певному ступені розвитку бачать народи Бога (чи теж Богів) антропоморфічно, себто уявляють собі його як наділеного цілою низкою людських прикмет.
Нарід із нахилами до жорстокостей, з прагненнями підбивати, винищувати та упокорювати інші народи, буде уявляти собі Бога, як жорстокого тирана, як людину наділену "абсолютною" владою. Впавши такому тиранові до ніг, зовсім не можна бути певним його ласки. Він може копнути тебе ногою. Бог у такому уявленні гнівається, піниться зі злости, „розливає чашу свого гніву", жалує своїх вчинків, складає договори з народом, відпочиває змучений, тощо. Своє прагнення грабунку і вбивства та винищування інших народів, такий нарід проголосить як накази свого Бога. Цей „Бог" наказує йому вирізати мечем усіх мужчин із кожного здобутого міста і дозволяє насилувати взятих до неволі жінок.
Словом свого злого диявола, втіленого в своїй душі, кий нарід піднесе на Божий нрестіл і буде почитати його як "Бога".
Його віра буде виразом його спроможності!, або неспроможности зрозуміти Бога.
Інші народи уявляють собі своїх Богів як найкращих, ідеальних людей, наділених знову ж таки Прикметами їх національного характеру. У своїх Богах плекають вони ідеали своєї людяности. їх Бог — це найкращий Чоловік, якого годні собі уявити. Це їх ідеал людини, втілення національного розвосвого ідеалу.