В такому змислі можна сказати, що народи творять собі Богів на образ свій і подобу, себто в своєму образі Бога дають вираз своїм найвищим уявленням про свої власні розвоєві ідеали.
Правдивого, незбагненного Бога Богів пізнають вони тільки в якомусь частинному аспекті, в якомусь частинному його
467
прояві, або — ще гірше — почитають тільки демонічну, чи зло-з'явну сторінку проявів вселенної, як ми це бачили на прикладі Бога-тирана, який наказує вирізувати мечем кожного мужчину в здобутім городі.
Так само закони релігійної етики відповідають ступеневі морального розвитку даного народу. Є такі релігії, які наказують людям, як найвище їх щастя, на почуттєво-сексуальне життя. Вірним наказується шукати таких розкошів у житті, як релігійне завдання. Ясне, що такий нарід нічого великого в історії не міг зробити. Такої мети він зрештою зовсім не знає, бо найвищою його ціллю є заспокоєння грубих сексуальних пристрастей. Велика кількість демонів, якими такий нарід заселює світ, є проекцією тих самих демонів, що існують в його низьких інстинктах, гонах, злобах, скривленнях, злочинності, тощо.
Словом віра народу дає нам уявлення про його духове життя. Вона є його виявом і рівночасно найвищим завершенням.
По вірі народу можна пізнати найглибше душу і характер народу.
Не треба нічого доброго сподіватися від народу, якого віра наказує йому вирізувати мечем усіх мешканців міста і таким чином здобувати цілий світ. Було б смішно вижидати від таких різунів спасення, — це значить нагадувати риб, що повірили в "спасительство" чаплі.
Будете міряти вартість народу по вартості його віри.
У вірі проявляються теж найвищі всесвітні завдання народу, його місія, наскільки він собі її усвідомлює і розуміє.
Віра — це найвища цінність народу.
Нарід, який не слухає своїх пророків, гине. N Нарід, який покидає свою віру, покидає свою душу, свої ідеали. Іде на службу чужим Богам. Там може бути тільки рабом або прислужником.
Такий нарід зрікається своєї духової самостійносте. Визнає себе меншевартісним. І це почуття меншевартости перед чужою культурою і чужим духом буде його прокляттям. Такий нарід може загинути на бездоріжжях своїх блукань, на яких він карається, покинувши свою віру.
Буде шукати захисту і спасення в чужих Богів так довго, аж поки не зрозуміє, що своє спасення зможе він знайте тільки у власній вірі.
Буде терпіти від зради, від розбиття й від розколів. В різних таборах, за різні ідеали, за різних Богів, будуть різатися сини одного Батька. Таку трагедію змальовує Яновський у повісті "Чотири шаблі".
Буде він наслідувати аж до смішности всяке зло і всяку погань світу.
468
Аж скажуть йому лжепророки:
"Ваш Бог — цс Вовк, який пожирас ягнят. Почитайте Вовка, старайтеся бути вовками і служіть "Вовкові"!".
На такі бездоріжжя зайде нарід, який затратив свою віру. Не буде знати, що зле, а що добре. Буде вічно хитатися і не буде в ньому єдности. Ніщо не буде для нього тривалим авторитетом.
Не буде він цінити власних великих мужів і власних великих досягнень тому, що кожну цінність Ш. г міряти чужою мірою. Великим буде тільки те, що є в чужинців. Власних цінностей він не зрозуміє і не оцінить.
Його провідникам, хочби найбільшим, буде бракувати авторитету віри. Муситимуть шукати цього авторитету серед чужинців. Білий Цар засліпить нарід блиском православ'я, авторитетом єдиного його оборонця. Правдивий Володар Народу буде маленьким в очах народу без віри. Нарід не зуміє і не зможе його пошанувати.
Чим більші цінності загубив такий нарід, тим більше буд його розгублення і приниження.
На довгому шляху блукань міг він нераз загинути. Якщо не загинув, то це знак, що зберіг своє "Я" в якійсь закутані своєї душі. Останки своєї віри зберігав в останках форм і звичаїв і вони вистачили, щоб відчув він свою окремішність, щоб зберіг себе як окремий нарід. Останки його власної віри зберегли його перед смертю. Хто затратив в душі останки цієї віри, відпав від народу. Цілими століттями зраджували його провідні верстви, — якраз ті, що пішли на службу чужим Богам, що затратили у своїй душі почуття духової окремішности. З другого боку якраз ті, що зберегли це почуття, змогли піднестися на героїчні висоти оборони цінностей народу, хоч навіть не повністю усвідомлених.
Народність збереглася у найвідсталішій верстві народу, у гущавині простолюддя. Там відкриють цю народність ті, які зачали прозрівати, і відтоді зачнеться процес самоусвідомлено-го відродження народу. Дивно, дивно!
Цю наявно зловіщу і злоякісну подію заперечення віри прадідів усі історики християнської школи оцінюють як щось додатне. Що більше, вони твердять, що культура України зачинається цією нещасною датою 988 р.