Коли врешті усвідомимо собі і доцінимо нігілістичний вплив церкви в добі феодалізму в напрямі творення церковного анаціоналізму.
Коли зважимо, яку сумну ролю відіграла справа православ'я за часів Хмельницького,
коли зважимо, який жахливий розбрат внесла справа церковних уній з католицизмом, ( — Шевченко велить Ґонті вбивати рідних синів за те, що вони католики і на те, шоб не ширилася зрада! — ).
Коли зважимо, що цілий час існує двоєвір'я політичного і релігійного світогляду народу,
коли зважимо врешті, що церква продовж цілого свого існування бореться за захоплення саме політичних впливів і навіть за світську владу в ім'я нігілістичного анаціоналізму,
коли зважимо те все і багато інших мотивів спокійно і безпристрасно,—
тоді справді зрозуміємо, що українська культура з прийняттям християнізму не зачалася, але скінчилася.
Що ж, таку помилку зробило більше народів.
Правда, були такі, що зміцнилися ширенням християнізму у великі імперії, а були такі, що були цим ширенням винищувані. Але і одні і другі на свій спосіб заплатили за цю помилку. Скорше чи пізніше доведеться їм пробудитися. Деякі вже усвідомили собі конечність шукання власної віри, деякі вже частинно визволилися принаймні від залежности Риму, центру католицького анаціоналізму і космополітизму. Зокрема багато народів замкнуло дорогу Римові в його спробах завоювати світську владу у їх країнах.
474
Це питання зашироке, щоб його насвітлити в цьому місці. Запишім кожному народові відповідальність за вибраний, чи накинений йому шлях.
Відповідаймо передусім за себе. А письмо? — спитає хтось накінець.
Письмо не є винаходом християнізму. Його знали старовинні народу вже в четвертому тисячолітті перед християнською ерою. Письмо це загальний здобуток культури, хоч поодинокі народи і центри мають тут свої заслуги. Письмо було відоме в Україні і без христянізму і довго перед християнізмом. Початки письменности в історії світу й мандрівка цього мистецтва є предметом дослідів і теорій. Але ж залишиться безсумнівним, що письма-не винайшли християни, ані не стало воно їх монополією, хоч на довгий час було їх монополією навчання грамотности в добу феодалізму.
Що ж залишається?
Чужі єпископи, чужа література, чужий дух, тисячолітній заблуд українського духа, безперервна боротьба і знищення української культури, залишається поважний нігілістичний вплив на почуття народної окремішности, залишаються заколоти і церковні спори, залишається безвихідь православ'я, в якій опинилася геніяльна визвольно-державна політика Хмельницького.'
З цього останнього факту негативної ролі церкви за часів Хмельницького здає собі справу вже історик Грушевський.
Папа римський присилає посвячений меч польському королеві і пише листи за листами-до польської шляхти, щоб воювала вона схизматиків. А патріярх присилає подібний меч Хмельницькому, посвячений на гробі Христа, щоб, замість за о-креслену державність і національну волю, два народи билися за... того самого християнського Бога, а також за перемогу схід-ньої чи західньої церкви.
Знали добре цю справу і Сковорода і Шевченко. Чи треба цитатів?
А візантійське мистецтво? — ще буде хтось сумніватися. Невже такий здібний і мистецький нарід не виплекав би власного мистецтва, навіть коли б його перше не мав?
Невже мистецтво нерозривно поєднане із якимсь єдиним релігійним рухом? Невже і візантійське мистецтво не виростає на геленістичному грунті і орієнталістичних впливах?
475
Але ж вже Геродот засвідчує, що вже в часах писаної ним самим історії були в Україні городи із численними святинями... з дерева.
Що ж говорити "про цілість ненеревершеного грецького мистецтва, яке у своїй суцільності було пов'язане із національною вірою, вірою Гомера і Гезіода.
Сотні, доказі в відомі сьогодні з археології, що мистецтво є таке старе як саме людство. Людина входить в історію саме як творець мистецтва.
Ціла література існує вже від початку XIX століття, яка доказує велич власного мистецтва і власної літератури дохристиянської України.
Щобільше! Сьогодні стає добре відомим, що саме християнізм перервав і знищив цей своєрідний процес української культури.
А всеж уперто і проти самих елементарних основ науки повторюється фразу, що тільки християнізм із Візантії приніс в Україну мистецтво і культуру. Без неї ми мали б бути „дикунами" і „поганцями", без уяви про письмо і яку-небудь культуру
І на самого Володимира дивилася прегорда Візантія як на „варвара". Тільки побрязкування мечем цього „варвара" переконало Візантію у доцільності оженити його... із візантійською княжною. З пошани до Володимира варто б і цю справу розглянути в окремій студії.
Отже це брехня про нашу дохристиянську безкультурність!
Коли зважимо далі найважчу втрату нашої дохристиянської історії, — про яку я згадував на початку, — тоді зрозуміємо в заключенні, що це є втрата найбільша. Нарід без історії є історичним безбатченком. Він затрачує основу своєї національної свідомости. Ми втратили її найважнішу частину.
І врешті втрата самої віри — власної, нашої прастарої віри, виплеканої тисячами літ прапредками для наших прапред-ків, поглибила оце наше „безбатченківство" в історії, почуття без власного духового грунту, без віри самої нації у своє власне завдання і велич призначення в історії.
Коли зважимо втрату і затрату почуття своєї духової і Культурної первородности...
Коли зважимо всі ті втрати, а зокрема наявний факт затрати нашої старовинної героїчної віри і літератури, про яку так
476
виразно засвідчує "Слово", — а разом із тим затрату героїчної постави супроти життя, оте духове загнуздання нації, що має своє завершення в її комплексі меншевартости і почутті огидного рабства, що з ніш ціле життя боровся пророк Шевченко, Франко і Леся... тоді кожна незасліплена людина мусить признати, що балянс християнізму в Україні с не тільки від'ємний; але нищівний.
Відродження нації не може бути завершене без відродження її власної віри, як виразу її відчування Бога, як вияву всесвітньої місії української нації, — стати Нацією-Лицарем, на-цією-творцем нової доби в історії Людства.
Бібліографічна довідка
Перше видання цієї праці появилося в циклостилевому виданні журналу "ОРДЕН" ч. 6, 1946, ст. 1-9.
Не будь ти від ненависти сліпим. Ненависть сліпить душу, серце, розум. А щастя ходить тільки в парі з тим, Хто бачить, що чекає па дорозі.
Хто бачить мудро і найдальше всіх, Той переможцем вийде у змаганні. Життя змітає з шляху всіх сліпих, Що гаснуть у безпліднім пориванні.
477
Ненависть краще заміни знанням,
Щоб від суперника ти завжди був мудрішим.
Тренуй, стали свій розум ти щодня,
Щоб став від ворога хитрішим і спритнішим!
Ненависть відрізає нам путі До всіх джерел ворожої науки, А першуиом лиш той є у житті, Хто таїни всі чужі бере у руки.
Меч — це музейна рідкість в ці часи І ворогів ти переможеш словом. Знання — це зброя мудрости й краси. Знання — це перемог усіх основа.
Збирай знання — немає кращих стріл, Грабуй знання з ворожої скарбниці! Знання дасть єдність і незламних сил І нас злютує у державу-крицю.
477