СКОВОРОДА Й ДУХОВЕ ОБЛИЧЧЯ УКРАЇНИ У 18-МУ СТОРІЧЧІ
(Уривок з праці „Григорій Сковорода — Лицар Святої Борні",
яка вийшла окремою книжкою)
Дух народу на дні його політичного упадку, в добу великої руїни своїх мрій і своєї величі, на роздоріжжях шляхів свого призначення втілюється у постать мислителя й пророка.
Розбещена відьма на царському престолі, одна з найбільше потворних машкар ідеї монгольського деспотизму, зло-славна Катерина II завершує ганебне й зрадницьке діло закрі-пощення України і остаточно припечатує його скасуванням Запоріжської Січі, цього останнього вогнища вільного козацького ордену лицарів.
Саме з козацького роду повстане цей великий мислитель і пророк, щоб, збудивши нарід до духового життя, сотворити можливість піднесення його святої, козацької борні за волю народу на найвищий рівень справи Духа, до висот космічної борні добра і зла, до визволення і проявлення своєї творчості.
Вождь народу втілений у постать сірого мандрівного вчителя буде пробуджувати ввесь нарід до духовного життя і запалювати його до борні за волю духа. На цім шляху, і тільки на цім шляху, зрозуміє нарід своє моральне призначення і тільки тоді досягне найвищих висот свого росту і розцвіту.
У найглибшій неволі треба сягнути найглибше і зачати відродження народу саме від духової верстви його існування. Відродження народу треба зачати від його духового пробудження.