Словом, існує матеріялістичне розуміння народу, хоч стрічаємо його також на сторінках філософів, що вважають свої системи ідеалістичними.
Новочасна спілка бандитів, для кращого просперування своїх інтересів могла би сотворити ще власну ідеологію, систему теоретичних знань, словом, дати ідейний вираз своїй єдності. Це була б „свідома" — або „ідейна" — спілка бандитів. Чи вона була би народом? Якщо ні, то чим різниться нарід від спілки бандитів?
Стрічаємося з проблемою духового чинника в житті народу. По різному розуміли його народи і їх філософи і різно виглядала їх історія.
Можна боронити твердження, що кожна спілка бандитів в даний спосіб розуміє і знає про свою „духову" єдність, бо інакше вона не існувала би як спілка.
А чи може існувати нарід без усвідомлення собі своєї духової єдності?
Історію народу визначує насиченість і ясність усвідомлення своєї духової єдності, як теж воля здійснювання завдання визначеного цією єдністю. „Єдність" банди розбишак, або нафтового тресту можна знищити, розбивши єдність її інтересів, обіцяючи тій чи іншій групі кращі зиски в іншій банді чи в іншому картелі.
Коли б нарід зрозумів свою єдність як єдність матеріяль-них інтересів і свою волю розумів саме як можливість наживи (нарешті повний жолоб!), тоді тривало існує небезпека, що такий чи інший ворог зможе протиставити інтереси одної групи інтересам інших груп і в цей спосіб розбити його єдність. Що більше, в історії стрічаємо приклади, що невдоволена група, засліплена тісним груповим інтересом, накликує ворога на власну країну (напр., українські бояри самі кличуть татар і піддаються їм у неволю).
На цій засаді спирається історичний факт нищення України російськими деспотами. Римська засада: „Розділюй і па-
483
нуй!" — звучить для російських деспотів: „Розділюй і винищуй!"
Нацькувати одну групу на другу, розбехтати амбіції до дворянства, роздаровувати дворянство верхушці, позволити їй закріпачувати інших козаків і селян, викликувати взаїмну ненависть і донощицтво, а рівночасно винищувати фізично здорове ядро козацтва. Ось напрямні лінії морального розкладу народу. Це будуть напрямні політики російських деспотів.
Зрадливу їдь принади царських ласк, достоїнств, грамот, земських маєтностей защіплюється зараз при зустрічі з козацьким питанням. Коли вже риба почала ловитися на гачок, улаштовується лови сіткою. Широко відкривається двері до дворянського стану для основної маси козацьких старшин. Ловляться грубі, козацькі оселедці. їм дозволяється закріпачувати селян, щоб тим сильніше закріпостити цілий нарід. Тоді різними способами легко вже винищити основне, здорове ядро козацтва.
Царські деспоти поставили ставку на дворянство. Більшовицькі сатрапи подібними методами роз'єднання і винищування повторили ту саму політику, роздмухуючи сліпі сили ненависті селянства і робітництва. „Визволивши" селян, забралися до винищування їх самих, основного, здорового ядра народу. Після знищення козацтва як суспільної верстви був це дальший, історичний етап нищення українського народу.
Треба ствердити, що ця політика царату вдається. Царі приєднують на свій бік і підчиняють собі як лояльних дворян більшість провідної верстви українського козацтва. Закріпощують.позволяючи закріпощувати.
Вдається!
І це є те страшне слово. Тут треба відваги і тверезості. Що значить це слово: „вдається"? Моральна руїна не була наслідком політики царату, але була її передумовою, її основою, ггідложжям і матерією. Моральна руїна не була наслідком за-кріпощення України царатом, але причиною її поневолення.
Груба риба козацьких старшин зачала клювати затроєне м'ясо дворянських ласк, почестей, наживи, маєтків, блеску і влади (над кріпаками!). М'ясо можна їсти і в єгипетській неволі. Чи ви боролися за м'ясо? Чи за фальшивий блиск дворянства? Були такі, що змінювали свої козацькі прізвища на дворянські. Були такі, що шукали собі дворянських предків і видумували генеалогічні дерева. А далі зачали стидатися зв'язків з народом. Були й такі.
Яка це страшна руїна моральна!
Були й такі, що до кінця — тобто до мученицької смерті, заслання чи" прогнання несли високо незаплямований прапор козацької і народньої чести. Були такі, що рятують цю честь перед історією. З їхніх духів встають правдиві представники духової єдності народу.
Але вислід історії є зумовлений сумою духової сили народу. Як воно було з усвідомленням духової єдності? Що думали ті козаки, які пхалися в дворянство? Чи були вони свідо-" мі великих історичних призначень заключених в ідеї святого, вільного лицарського ордену козаків.