Спитаймо самих козаків. Самійло Величко, представник козацької традиції, в передмові до свого літопису бачить причину упадку України перш за все в тому, що після Хмельниччини наперед між знатними, а пізніше й між посполитими козаками настали гнів, незгода, жадоба влади, роздвоєння, зрада, зависть, ворожнечі, міжусобиці з кровопролиттям і всякі їм подібні лиха й гидкі речі; це все й ворожі напади з усіх боків на Україну спричинили — на думку Величка — її руїну.
Так думав Величко, що дуже близько стояв до козацької дійсності і дуже близько стоїть — як бачимо — до... історіософії.
Але пригляньмося самим подіям, якч кидають світло на духове обличчя 18-го століття.
Своє найяскравіше оформлення, повну наявність своїх цілей і метод досягає царська політика за Петра 1-го.
Ось лист його міністра Голіцина:
„Задля нашої безпеки на Україні треба насамперед посіяти незгоду між полковниками й гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої власті як Мазепа, то надіюсь, буде приходити з доносами. При цім не треба поводитися з донощиками суворо; якщо двоє прийдуть із брехливим доносом, але, коли обійтися з ними ласкаво, то третій прийде вже з правдивим доносом, а гетьман з старшиною будуть боятися. Як раніш я до Вас написав, так і тепер кажу: треба, щоб в усіх полках були полковники незгідні з гетьманом; якщо між гетьманом і полковниками не буде згоди, то всі справи їх будуть нам відкриті".
усвідомленому і розвиненому світогляді. Треба буде ще продовжувача її „великого" діла. Треба буде ще Сталіна.)
Не забудьмо цього. Розкладова сила царів в усіх злих силах людської душі. Розкладова сила Катерини в матеріялістичному розумінні історії. Розкладова сила царів це грубе, практично-матеріялістичне сприймання світу. Сили, на які вони спираються, це страх, ненависть, зависть, злоба, прагнення наживи, засліплення „блиском" двору, засліплене прагнення влади, їх найглибша сила — це темінь — або в мові філософії — матеріялістичний світогляд.
Не забудьмо про це, коли будемо шукати абсолютного ворога Катерини 2-ої.
Як був можливий її тріюмф? Покажім це на історичних фактах.
Своє панування завдячує вона між іншим т.зв. „українському гетьманові" Кирилові Розумовському. Щоб опатгувати царський престіл мусіла відьма скинути з престолу свого мужа, Петра 3-го. Саме в цім ділі допомагає їй т.зв. „гетьман" Кирило Розумовський.
А що, якби Катерина вийшла заміж за Розумовського? А він, коли помагав усунути мужа Катерини, може й сподівався цього, що стріне його доля брата. Тоді кожний цар Росії був би козацьким гетьманом? Чи цього бажав Розумовський?
Але навіщо царям марний додаток до титулу військового ватажка одного із його військ? Смішно! їм вистачить один — цар!
Щоб навіть ім'я гетьмана забулося в Україні, — скаже колись Катерина.
У доказ своєї вдячності цариця наказує йому... „добровільно" зректися „гетьманського уряду" (серед обставин, що їх згодом розглянемо). Вона ж бажає дослівно, „щоб навіть сама назва гетьмана зникла, а не те, щоб якусь особу вибрали на цей уряд".
Вона бажає, щоб навіть сама назва „гетьман" зникла. Бо міг би настати колись гетьман, що пригадав би собі козацькі традиції. Вона хотіла б — і вона це зробить! — ще більше. Вона хотіла б і сліди після Січі заорати, — бо ідея хоч і зовсім слабого в той час Лицарського Ордену промінює і стає атракційним центром навіть серед чужинців. Відомий німецький математик Ойлєр (Euler) вважав для себе честю належати до Козацького Ордену. Вона хотіла б, щоб і сліду із Січі не стало.
488
Що ж робить мурий Розумовський? Він слухає покірно своєї цариці і 1764 р. видає цариця маніфест, що Кирило Розумовський добровільно зрікся свого уряду (так, це був урядник), а задля добра українського народу засновується (на ново!) Малоросійську Колегію з генералом Петром Румянцевим начолі.
Дивно лагідно розплачується цариця з Розумовський. Чи він мав рідке щастя муринів ще сорок літ брати велику пенсію і управляти величезними дарованими йому маєтками? Що більше, після зруйнування Січі Розумовський дістає ще додаткового хабаря із поділених земель, що були власністю січового козацтва (Напр., Вяземський — в ласках — дістає 200.000 десятин — князівство!; Потьомкін 150.000; а Розумовський — на милий спомин колишніх ласк цариці — тільки 35.000 десятин).
З таким помічником розплачуються звичайно інакше. Але він мав щастя, — чи цариця мала до нього таку велику слабість, — чи може справді Він був такий зовсім немужеськи не небезпечний і сорок літ не встрявав дослівно в ніякі громадські справи і жадна іскра протесту не спалахнула в ньому проти цієї безсоромної грабежі земель козацьких?