Выбрать главу

Соціологічних і педагогічних поглядів Сковороди не мож­на, очевидно, досліджувати відірвано від цілости його філософ­ської системи. У цьому напрямі ця праця базується на моїй сту­дії п. з. "Лицар Святої Борні — Григорій Сковорода", написа­ній у 1941-1943 роках.
Беручи під увагу характер цієї праці, нам доведеться поча­ти від деяких загальних стверджень про педагогіку, у світлі яких ясніше зрозуміємо і оцінимо вклад ідей Сковороди до розв'язки питання української національної педагогіки.
Педагогіка ніколи не була наукою незалежною чи само­стійною. Вона завжди спиралася і була нерозривно зв'язана з
498
обов'язковими нормами соціології, релігії і світогляду даної на­ції в даній епосі..
Коли-небудь і де-небудь учитель, чи виховник, виховував дитину, він усе мав перед очима якийсь визначений, ідеальний образ чи зразок, до якого хотів довести свого учня чи вихован­ця.
Цей взір чи ідеал є дороговказом і для учителя і для шко­ли. Завданням педагога було довести дитину до певного стан­дарту поведінки, якостей характеру, світогляду, думання і знан­ня. Цей стандарт був різний в різних епохах, місцях, племенах чи націях. Для виховника цей стандарт був даний і означений чи то визначеним завданням виховання, чи то загальнозобов'язую-чими і прийнятими нормами цінностей даного середовища.
Ця нормативна основа виховного ідеалу витворюється по­за школою. Кожночасні норми цінностей є витвором і вислі-дом історичного розвитку групи чи нації.
Це, популярно, окреслюється батьками як факт, чи ба­жання, щоб дитину виховати "в такому-то дусі". Цей "дух ви­ховання" — це збір тих норм цінностей, що їх батьки, чи шир­ше середовище, уважають зобов'язуючими і дійсними для себе. Звідси теж змагання груп „за душу дитини". В житті сучасних націй ці виховні норми цінностей не встановлюються індивіду­ально батьками, а загально-національною чи державною устано­вою, що її звуть кураторією, яка накреслює програму і методи виховання і навчання. Але й ці куратори, чи виховні комітети, роблять це у згоді із зобов'язуючим стандартом життя чи уяв­ленням, якою-то сьогодні повинна бути людина, громадянин чи член національної спільноти. їхнє уявлення про те, чим є люди­на і чим повинна вона бути, с також залежне від ступня загаль­ного розвитку. Очевидно, воно було різне в різних часах, місцях і расах.

Підкреслюю: для педагога ці норми цінностей є дорого­вказом і саме це маю на увазі, коли тверджу, що педагогіка ні­коли не була незалежною, а все була зв'язана з релігією, ети­кою, соціологією, чи загально кажучи ідеологією даної групи чи суспільности.
Інакше виховували свою молодь старовинні германські племена, інакше племена брагманів у далекій Індії, навчаючи їх філософських текстів від 8-го року життя; інакше у Спарті, інакше серед племен Центральної Африки. Історія і антрополо­гія дає нам у цьому напрямі пребагатий порівняльний матеріял.
Дитина Полінезійських островів мала б наслідувати по­ведінку, звичаї і думки "великого чоловіка" у племені, щоб ста­
499
ти таким як "він". Це, отже, навчання через наслідування жи­вого зразка, прийнятого серед племени, як "великого".
Ця метода не така далека від середньовічного звичаю ви­силати юнака чи молодця на двір або замок короля, чи феодаль­ного зверхника, або рівного собі лицаря на те, щоб кандидат на майбутнього лицаря навчився звичаїв, поведінки, законів, а та­кож людських ідеалів, себто тих норм вартостей, що зобов'язува­ли в тодішньому суспільстві. На великих дворах чи замках бу­ло щось на подобу окремих кляс для того роду виховання, чи теж воєнно-лицарського вишколу, відповідно до лицарських ступнів, чи ранґ. Метода мас дещо спільного, але як же різни­лися ідеали особовости. Ці ідеали змінюються разом із нормами цінностей в окремих добах і расах. Історія виховання є нероз­ривною в пов'язанні з історією суспільно-національних спільнот в окремих добах чи циклах людської культури.
А разом із появою нових суспільних чи національних ідеа­лів появляється, звичайно, і нова педагогіка. Клясичними прик­ладами є тут Платон, або Руссо. Поруч із системою і програмою нової, майбутньої суспільносте, Платон розвиває цілу систему педагогіки. Що більше, нова педагогіка мала б бути основою для нової системи. Платон не відповідає на питання, як почати нову педагогіку в рамках старої суспільносте, а за таку спробу Сократ заплатив смертю. Але ж він, — Безсмертний Сократ, вихо­вав Божественного Платона.