Соціологічних і педагогічних поглядів Сковороди не можна, очевидно, досліджувати відірвано від цілости його філософської системи. У цьому напрямі ця праця базується на моїй студії п. з. "Лицар Святої Борні — Григорій Сковорода", написаній у 1941-1943 роках.
Беручи під увагу характер цієї праці, нам доведеться почати від деяких загальних стверджень про педагогіку, у світлі яких ясніше зрозуміємо і оцінимо вклад ідей Сковороди до розв'язки питання української національної педагогіки.
Педагогіка ніколи не була наукою незалежною чи самостійною. Вона завжди спиралася і була нерозривно зв'язана з
498
обов'язковими нормами соціології, релігії і світогляду даної нації в даній епосі..
Коли-небудь і де-небудь учитель, чи виховник, виховував дитину, він усе мав перед очима якийсь визначений, ідеальний образ чи зразок, до якого хотів довести свого учня чи вихованця.
Цей взір чи ідеал є дороговказом і для учителя і для школи. Завданням педагога було довести дитину до певного стандарту поведінки, якостей характеру, світогляду, думання і знання. Цей стандарт був різний в різних епохах, місцях, племенах чи націях. Для виховника цей стандарт був даний і означений чи то визначеним завданням виховання, чи то загальнозобов'язую-чими і прийнятими нормами цінностей даного середовища.
Ця нормативна основа виховного ідеалу витворюється поза школою. Кожночасні норми цінностей є витвором і вислі-дом історичного розвитку групи чи нації.
Це, популярно, окреслюється батьками як факт, чи бажання, щоб дитину виховати "в такому-то дусі". Цей "дух виховання" — це збір тих норм цінностей, що їх батьки, чи ширше середовище, уважають зобов'язуючими і дійсними для себе. Звідси теж змагання груп „за душу дитини". В житті сучасних націй ці виховні норми цінностей не встановлюються індивідуально батьками, а загально-національною чи державною установою, що її звуть кураторією, яка накреслює програму і методи виховання і навчання. Але й ці куратори, чи виховні комітети, роблять це у згоді із зобов'язуючим стандартом життя чи уявленням, якою-то сьогодні повинна бути людина, громадянин чи член національної спільноти. їхнє уявлення про те, чим є людина і чим повинна вона бути, с також залежне від ступня загального розвитку. Очевидно, воно було різне в різних часах, місцях і расах.
Підкреслюю: для педагога ці норми цінностей є дороговказом і саме це маю на увазі, коли тверджу, що педагогіка ніколи не була незалежною, а все була зв'язана з релігією, етикою, соціологією, чи загально кажучи ідеологією даної групи чи суспільности.
Інакше виховували свою молодь старовинні германські племена, інакше племена брагманів у далекій Індії, навчаючи їх філософських текстів від 8-го року життя; інакше у Спарті, інакше серед племен Центральної Африки. Історія і антропологія дає нам у цьому напрямі пребагатий порівняльний матеріял.
Дитина Полінезійських островів мала б наслідувати поведінку, звичаї і думки "великого чоловіка" у племені, щоб ста
499
ти таким як "він". Це, отже, навчання через наслідування живого зразка, прийнятого серед племени, як "великого".
Ця метода не така далека від середньовічного звичаю висилати юнака чи молодця на двір або замок короля, чи феодального зверхника, або рівного собі лицаря на те, щоб кандидат на майбутнього лицаря навчився звичаїв, поведінки, законів, а також людських ідеалів, себто тих норм вартостей, що зобов'язували в тодішньому суспільстві. На великих дворах чи замках було щось на подобу окремих кляс для того роду виховання, чи теж воєнно-лицарського вишколу, відповідно до лицарських ступнів, чи ранґ. Метода мас дещо спільного, але як же різнилися ідеали особовости. Ці ідеали змінюються разом із нормами цінностей в окремих добах і расах. Історія виховання є нерозривною в пов'язанні з історією суспільно-національних спільнот в окремих добах чи циклах людської культури.
А разом із появою нових суспільних чи національних ідеалів появляється, звичайно, і нова педагогіка. Клясичними прикладами є тут Платон, або Руссо. Поруч із системою і програмою нової, майбутньої суспільносте, Платон розвиває цілу систему педагогіки. Що більше, нова педагогіка мала б бути основою для нової системи. Платон не відповідає на питання, як почати нову педагогіку в рамках старої суспільносте, а за таку спробу Сократ заплатив смертю. Але ж він, — Безсмертний Сократ, виховав Божественного Платона.