Треба думати, що цей образ — це автобіографічний елемент, який слід уважати як доповнення згідної із цим образом характеристики поданої Ковалинським. Ковалинський виразно згадує, що талант до богослов'я проявився у Сковороди вже в ранній його молодості.
Було б грубим спрощенням розуміти це вчення тільки в сенсі "природної вроджености таланту" у сучасному розумінні цього слова. В розумінні Сковороди ця Таємна Сила, що породжує і проявляє в людині Талант — це жива, Божественна іскра і сам Бог.
Наведімо відповідні цитати самого Сковороди: "Ця Божественна сила в чоловіці, що пробуджує в ньому нахил до звання, називалася у старовинних єгиптян "Ізіс", у греків "Атхена", у римлян "Мінерва", себто — "Натура". Природа називалася також "Ґеніос", "Геніюс", Ангел Природи називався теж "Тхеос" — "Бог" ("Азбука світу", 329).
Згідність із Природою, з Богом, чи Мінервою — це в Сковороди те саме, що згідність з основною силою свого морального призначення. Людина з Мінервою — це людина з талантом,
502
наділена іскрою Божою, навантажена важливим призначенням.
Сковорода у своєму житті часто говорив про голос Мі-нерви. Це призначення веде людину, немов за руку, але ж походить воно — ця сила, чи цей голос, — із глибини власної душі людини.
Бути щасливим — це пізнати свою "Природу" і йти за її голосом. Ця "Природа" є утаєною і основною пружиною наших діл. Вона пробуджує талант, запалює до діла і робить працю солодкою. ("Азбука світу", 324).
Основні завдання учителя і лікаря розуміє Сковорода ось
так:
"Учитель і лікар не є учителем і лікарем, а тільки служителем Природи, єдиної справжньої лікарки і вчительки" ("Бла-годарний Еродій", 464).
На думку Сковороди, яблуні не треба вчити родити яблука; уже сама Природа навчила її цього. Треба тільки відгородити її від свиней, очистити від гусениць тощо. ("Благодарний Еродій", 464).
Одне основне завдання педагога — це розвинути і плекати, — так як садівник плекає яблуньку, — притаєні, вроджені здібності, що бажають проявитися назовні.
Педагог мав би, отже, пізнати і докладно вивчити найкращу сторінку характеру і здібностей дитини, її найкращу можливість розвитку і, вслід за тим, цей талант плекати, розвивати та довести його на найвищі можливі для даної одиниці висоти розвитку.
Яке високе, яке відповідальне завдання! Виховник мав би знайти і оцінити можливість розвитку дитини і його напрям ще перед тим, поки вона сама дозріла до свідомого вибору свого звання.
Цей принцип установлює виховання індивідуальне, чи групове, по лінії спеціялізації таланту і придатносте до майбутнього звання, себто до виконування певної праці.
Це звання мусить відповідати здібностям і характерові людини, і тільки тоді вона може бути вповні щасливою.
Збирання меду, солодше для бджіл від самого меду, хоч здається декому важкою працею. З якою радістю гонить за зайцем швидкий собака ("Азбука світу", 327).
Принцип вродженої праці притаманний усьому світові. Черепаха не буде літати так, як орел. Даремна річ учити черепах літати. Вона може тільки розбити свою шкаралупу.
Кожний є тим, чиє серце в нім. У кого свиняче серце, той свиня. У кого левине, той лев.
503
Суспільні нещастя постають із того, що люди беруться не за своє діло. Воєнну чоту веде часто той, кому треба сидіти в оркестрі. ("Азбука світу", 327).
Смішно, коли вовк грає на сопілці. Смішно, коли ведмідь танцює. Але коли вовк став уже пастухом, ведмідь монахом, а лошак радником, — це вже не жарти, а біда. („Азбука світу", 334).
Великі суспільні нещастя постають із того, що люди беруться виконувати звання у погоні за грішми.
Виконування звання незгідно з Природою веде до внутрішнього неспокою, нудьги, а в крайніх формах — до самогубства.
"Краще бути природним котом, ніж левом із ослячою природою" ("Азбука світу", 340).
Отже, в нехтуванні принципу вродженої праці Сковорода вважає основну причину всіх суспільних нещасть. Усунення причини цього нещастя, тобто послідовне застосування в суспільності принципу праці за внутрішнім покликанням і придатністю характеру, Сковорода вважає за основу основ побудови щасливої суспільности.
Зайва річ говорити, що здійснення цього принципу вимагало б докорінної зміни цілої суспільної структури.
Сковорода знає, що встановлює нову азбуку світу, і так називає свій твір на цю тему: "Азбука світу".