Тут бачимо нерозривний зв'язок педагогіки Сковороди із постанням нового суспільства.
Свою візію нової суспільности Сковорода втілює в такий образ і символ:
"Бог подібний до багатої фонтанни, що наповняє різні посудини по їх містимості. Над фонтанною напис: "Нерівна всім рівність"! Ллються із різних трубок різні струмені в різні посудини, що стоять довкруги фонтанни. Менша посудина має менше, але рівна з більшою тим, що вона однаково повна. І що дурніше, як рівна рівність, яку дурні надаремно намагаються завести на світі. Яке глупе все те, що супротивне блаженній Природі" ("Азбука світу", 340-341).
Кожна людина має право на щастя. Вона має бути „повна Щастя" і в тому щасті, у його повноті, — у повноті життєвого вдоволення і розвитку своїх сил і здібностей, — вона рівна всім іншим. У тому щасті, — в його всенаціональній чи всесуспільній спільноті, — люди є рівні. Але вони так, як різні посудини мають різну поємність, глибину і містимість. Вони мають інші завдання, іншу відповідальність, іншу працю. Вони так само
504
щасливі, як і... горнятка меншого розміру. Спробу зрівняти людей якимось механічним принципом рівної рівности Сковорода відкидає як безглузду.
В цьому місці він виразно полемізує з передвісниками французької революції і, — як бачимо — випереджує ціле людство на два століття. /
"Дураки надаремне намагаються завести на світі рівну рівність". Скільки мільйонів людей померло при цій спробі провести "зрівнялівку", із якою, врешті, мусіли не лише французи, але й большевики покінчити. Однак міркування на цю тему переходять намічені завдання цієї праці.
Я хочу тільки вказати на факт, що етичні і соціологічні правди, з'ясовані Сковородою, можуть і повинні стати основою для нових соціологічних концепцій.
Більше як півтора століття після смерти великого філософа, а ще не світає у свідомості народу, що такі глибокі, світо-творчі правди містяться у творах нашого національного генія.
Сковорода не відповідає на питання, як ця нова суспільна структура мала б бути здійснена. Він установлює тільки основний її принцип і ясно вказує причину всього дотеперішнього лиха.
Для зрозуміння наведеного образу Сковороди, слід ще раз підкреслити, що вжите ним поняття «згідність із природою», зовсім не означає зовнішнього, видимого світу природи у сенсі матеріялізму, чи навіть пантеїзму (як Деус сіве Натура). „Природа" для Сковороди — це метафізична основа буття, — це Божественна Сутність, утаєна і притаманна зовнішньому, видимому світові і всякій живій істоті. Це творчий і активний принцип як Основа Видимого Світу.
Напрошується порівняння із поняттями "Натура Натуранс" у Д. Скота та з іншими концепціями, але це знову непомірно поширило б рамки цієї праці.
Ця Основна Творча Сила в Людині, отже, глибока, рушійна сила людської душі, — це її внутрішнє щастя і блаженність. Щастя — очевидно не в гедоністичному чи матеріялістичному розумінні цього слова. Це правдиве, внутрішнє щастя має своє джерело у свідомості, що людина виконує своє призначення, іде за її справжнім розвитком, досягає висоти за висотою. Це правдиве щастя, — впевненість у вірному шляху, — дає людині силу здійсшовати свою мету, поборювати перешкоди, а навіть погорджувати смертю.
505
Отже, таку свідомість треба в людині розвивати і плекати вже від ранньої молодосте.
Треба виплекати в людині світосприймання, спрямоване на ці основні духові цінності. Це основа творення характеру, основа виховання людини.
Слід, отже, наголосити, що Сковорода, уважаючи основою розвитку вроджені можливості і здібності,вимагає Одночасно, щоб дбайливо плекати світогляд, як основний засіб творення характеру.
Прекрасний діялог між Мавпою і Бузьком у творі "Благо-дарний Еродій" є сатирою, повною благородного глуму, на тодіншє виховання. Сковорода розправляється із смішною погонею за модою, за перуками, з мавпуванням навіть одягу. Вістря його сатири не минає погоні за „чинами", себто — за ступенями в царській гієрархії службовців. Словом — це сатира на виховання, яке йде шляхом матеріялістичного і опортуністичного сприймання світу.
Наведемо далі декілька фрагментів для ілюстрації думок Сковороди і його метод викладу.
Основна новість і український характер учення Сковороди проявляється в його розумінні праці і мотиву праці.
Праця є благословенням і щастям самим для себе. Вона не вимагає для себе ніякої іншої нагороди. Вона приємна сама в собі так; як збирання меду є для бджоли працею і щастям рівночасно.
Звичайно, не кожна праця. Праця вільна, надхненна, творча і радісна, — праця, що забезпечує людині її розвиток і її щастя.