Пропаганда "Великого Крота" не має доступу до їх молодих душ, хоч вони народилися в тьмі, у мрячні, похмурі дні, але вродилися для Світла. Всесвітнє око СонЦя пробуджує їх молодечі душі до борні з "Великим Кротом". Вони кидають йому свій виклик.
Читаючи цей простий, але благородний визов "Кротові", не можна не думати про молодих вояків Української Повстанської Армії, що хоч вродилися в пітьмі неволі й кривди, але живуть і боряться за сонце Правди.
Довгий шлях від сільського парубка до лицаря. Горли-ченки і Голубенки, ставши зі зброєю в руках до боротьби із "Кротом", у той самий час стали лицарями Правди.
510
Яка шкода, що так довго в історії України молоде українське покоління не виховувалося на байках Сковороди. А про велике виховне значення байки Сковороди не доводиться й говорити. Зазначимо тільки, що Сковорода наголошує світогля-дову сторінку у вихованні молодого покоління. Вже у віці, коли молодь розуміє що байку, вона мала б зрозуміти й основні пружини, принципи чи закони людського мислення.
Чи можна для всіх людей отворити оце третє око людини, яким вона сприймає світ ідеї і сонце Правди? Може, це не вдасться зробити із сліпими нащадками "Великого Крота", але Сковорода відчиняє це трете око на юнацькому чолі майбутніх лицарів Горличенка і Голубенка!
Олениця і кабан
У польських та угорських горах олениця, побачивши домашнього кабана, привітала його:
— Поздоровляю вас, пане Кабане! Радію, що вас...
— Що ти, негідна підлото, аж така нечесна! — закричав, надувшись кабан. — Чого ж ти мене називаєш кабаном? Невже ж ти не знаєш, що мене найменували бараном? На це маю патент, що мій рід походить від самих благородних бобрів, і замість опанчі, для відзначення мого чину, ношу на прилюдних пагодах здерту з вівці шкіру.
— Прошу пробачити, ваша благородносте, — сказала олениця, — я не знала. Ми, прості, судимо не по.убранні, а по ділах. Ви, так як і раніше, риєте землю і ламаєте пліт. Дай вам, Боже, бути і конем!
Коментар Сковороди, або, як він коже, "сила" цієї байки така гостра, що стає зрозумілим, чому він зльокалізував свою байку в "польських і угорських горах". Без цієї льокалізації за кордоном його нещадна критика "кабанів" у людській подобі звучала б як виклик, чи безпощадний засуд московської системи ранг і титулів.
„Зшита з таких людей громада, — каже Сковорода, — подібна на корабель, на якому їхали морем мавпи, одягнені в людську одежу, й ані одна з них не вміла керувати кораблем. Якшо хтось має око просвітлене, він бачить велику кількість ослів, одягнених у левину шкіру. А навіщо вони одягнені? На те, щоб могли вільніше жити за рабськими своїми похотями, непокоїти людей і проломлюватися крізь заборони громадських законів. І ніхто з достойних чести не сердиться швидше за нечесність, ніж ті мавпи з ослами і кабанами."
511
Суспільність, що її бачив Сковорода перед собою, суспільність московського режиму з його системою дворянства і драбиною царських „чинів", суспільність, до якої Сковорода мав нагоду приглянутися на царському дворі зблизька, — він порівнює до корабля, що на ньому їдуть мавпи, перебрані за людей. І ні одна із тих „мавп" не вміє керувати кораблем суспільности. Це діється тому, — каже Сковорода, — що багато людей "продирається в чин" (себто національно-суспільний стан), зовсім для них неприродний."
У твердженні Сковороди, що хто має просвітлене око, той бачить багато таких „мавп", „ослів", чи „кабанів" — є виразний засуд цілої-залоги, цілого апарату московської імперії.
Якість посудини, збанка чи горщика, пізнається по їх доброму й здоровому дзвоні (звуку). Цей чистий дзвін — чистий звук посудини, — це характер людини.
„Чисте, і як римляни говорили, кандідум (біле) і незаздрісне серце, милосердне, терпеливе, відважне, передбачаюче, стримливе, мирне, віруюче в Бога і покладаюче надію на Нього в усьому, — ось чистий дзвін і чесна ціна нашої душі."
Так говорить Сковорода в байці про старушку і горнятка.
„Відомо, — каже він, — що в царських домах є порцелянові, срібні й золоті посудини, а від них багато чесніша глиняна й дерев'яна посудина, яку наповняється поживою".
Очевидно, не про горнятка на царському дворі говорив Сковорода, а про людей; їхній справжній зміст нагадує йому „золоті посудини".
Це звучить так, як революційна програма за невідомим і ще не зформульованим принципом психо-характерологічної та ідейно-моральної придатности людини, а також її кваліфікації на і національно-суспільний пост, який вона займає чи готується займати.
Виховання людини мало б, отже, зосереджуватися на готуванні кандидатів до звання на основі його природної придатности, себто — на основі глибокого внутрішнього покликання та ідейно-моральних вартостей