Саме в цих випадках "межової ситуації" — на межі життя і смерти, коли-то, за словами Шевченка, "треба поставити
518
Життя под удар», - найяскравіше виступає ідеалістична основа і зміст учення Сковороди.
Пригляньмося, отже, до його вчення про обов'язки воїна.
Існує впертий і загально закорінений погляд, що філософія Сковороди, це, буцімто, вияв утечі від життя, чи вияв пасивізму — шукання спасіння в позасвітньому роздумуванні чи в аскетизмі. Але такий погляд дуже безпідставний.
В дійсності філософія Сковороди — це філософія героїчного активізму. У самого Сковороди існує напружена воля здійснити своє завдання у світі. Він сам героїчний борець за нові правди, духове пробудження народу.
Найяскравішим прикладом героїчного відчування світу Сковородою є його ставлення до воєнного діла, точніше до обов'язків воїна.
В загальній основі викладу Сковороди є те саме поняття вродженого і природного чину, що стосується до кожного стану. Але військове звання має свою окрему важливість і відповідальність.
"Коли військову сотню веде той, кому треба сидіти в оркестрі, то це велике суспільне нещастя".
Можна думати, що цей вислів Сковороди виразно стосується до Розумовського. Це йому слід було б сидіти в оркестрі, як і його братові, співацькій кар'єрі якого він завдячував своє "гетьманування". Героєм, готовим умерти в бою проти скасування Січі й загарбання її земель, він себе не виявив.
Цитуємо Сковороду:
"Хто роджений воїном, тримайся бадьоро, озброюйся, із природою швидко навчишся. Захищай хліборобство і купецтво від внутрішніх грабіжників і зовнішніх ворогів. Тут твоє щастя і твоя радість. Бережи звання як око. Що солодше уродженому воїнові як воєнне діло?
"Відплачувати за кривду, захищати беззбройну невинність від страждання, боронити основи суспільности, правди, — це його пресолодке снідання, обід і вечеря. Не бійся, з богом легко буде тобі зносити голод, спрагу, холод, жар, безсоння, кровопролитні рани і сам страх смерти. Коли діло з Богом, це воєнне горе буде тобі сто разів приємніше, ніж твої ранги і прибутки. Ранги може носити кожен, а діло може докопувати тільки уроджений. Діло і без ранги є ділом, а ранга без діла це ніщо
І далі: і діло без Бога".
"Не бійся вмерти тілесно, бо будеш в кожній хвилині терпіти смерть духову. Відняти від душі вроджену чинність — це відібрати від неї поживу. Ця смерть люта. Знаю, що бережеш
519
тіло, але убиваєш душу, а це заміна зла. Не знаю навіщо носити тіло, якщо щадити його віддати за те, нащо хто тим тілом одягнений".
Зброя воїна це не тільки його меч. Це його тіло, енергія, сила і саме життя. Тіло с знаряддям борні, так само як меч. Воїн, себто його духова істота, "одягнений тілом" так, як тіло одягнене зброєю, чи мечем.
Меч — важливе знаряддя в бою, але важливіша рука, що ним ударяє, важливіший дух, що керує рукою, важливіша справа з Богом, якій служить дух лицаря.
І так, як меч є для бою, так і тіло є для бою. Жалувати тіло чи життя для бою — це те саме, якби лицар жалував меча, що викутий для бою.
Запроваджуючи поняття "духової смерти", Сковорода відкриває для етики лицаря дуже важливу істину. "Смерть духова" наступає тоді, коли зі страху чи опортунізму лицар ощаджує тіло, себто — втікає чи відхиляється від боротьби і не виконує покладеного на нього внутрішнього обов'язку. Тоді він щадить тіло, але убиває душу. Ця зміна погана, "ця смерть люта". Скільки козаків померло на очах Сковороди цією духовою смертю, вибираючи дворянські чини замість оборони своєї Січі, козацької волі, чести і правди своєї нації.
Зазначімо ще, як Сковорода наголошує міцно те, що справа лицаря тільки тоді дійсна, коли його чин е з Богом. Чин без Бога так само безвартісний, як і безвартісні є даровані ранги — без заслуг, без військової служби, чи військового чину. Ранги, каже Сковорода, може носити кожний, але діло доконає тільки уроджений до нього. Можна зробити сотником того, кому слід сидіти в оркестрі, але це веде до нещасть, до великих суспільних упадків. Можна зробити гетьманом співака, чи його брата, але діла він не зробить.
Далі Сковорода каже: "З богом навіть коротке життя (воїна) виповнює довгі літа. А діло з Богом є саме для себе найвищою нагородою ("Азбука світу").
Отже, життя воїна є жертвою чину, жертвою життя на вівтарі Правди. А це значить, що діло є з Богом. Цей бій веде лицар ради добра і правди у світі. Такий лицарський чин не вимагає для себе жодної іншої винагороди. Це отже, не борня за ранги, прибутки, нагороди, почесті чи владу, а чиста борня лицаря за правду і справедливість.