Навіть коротке життя, пожертвоване на вівтарі Правди, дає в історії багато більше, ніж довге життя опортуніста.
520
Рішуче підкреслення Сковородою, що справа лицаря мусить бути справою з Богом, і прямі закиди — "знаю, що щадиш тіло, але вбиваєш душу", — стосується, очевидно, до тодішніх козаків, що забувши боротьбу із зовнішнім грабіжником, пхалися в царські "чини", ділили з ворогом здобич із загарбленої від Січі землі, виразно зраджуючи справу священної борні.
Про упадок лицарського й бойового духу серед проводу козацтва і самого козацтва у другій половині 18-го століття, я писав у передмові до моєї загальної праці про Сковороду. На цьому місці підкреслюю, що вчення Сковороди було подумане, як пробудження лицарського ідеалізму і бойового духу.
Сковорода цс той "Камінь", що вигострює до бою численні мечі й ножі. Тепер краще розуміємо його байку п. з. "Оселок і ніж". Бачимо ясно, як Сковорода своєю працею і жертвою цілого життя "гострив мечі".
По вченні Сковороди пізнаємо лицарський ідеалізм справжнього козацького сина і внука. Козака, що піднявся до висот пророцтва і висунув козацьку борню за волю на найвищі вершини святої боротьби за Правду.
Як бачимо, в науці Сковороди немає жодної релігійної містики чи пасивізму, вона наскрізь сповнена ідеалістичним героїзмом, е виявом пізнання і конкретного змісту життя і борні українського козацтва, а вслід за тим і цілої української нації в новій добі.
Одним із викутих, чи вигострених Сковородою мечів був Шевченко:
"Борітеся — поборете: Вам Бог помагає; За вас сила, за вас воля І правда святая!"
Це Шевченко виціджував обоюдними мечами свого слова "сукровату кров раба", щоб налити в його серце лицарської, священної крови. Так, отже, Шевченко здійснював діло, яке почав Сковорода: духове пробудження героїчного ідеалізму в душі нації.
359 героїв Базару, що над викопаною могилою мужньо дивились на спрямовані на них цівки московських кулеметів і в обличчі смерти співали надхненне „Ще не" вмерла Україна", — підтвердили відродження української нації, що відбувається на основі філософії Сковороди. Вони не вагалися віддати тіло за те, нащо вони тим тілом "одягнені". їх життя було коротке, але сповнене великим чином і ідеалізмом, що й пробудило цілу націю до дальшої боротьби. Тому й безприкладно героїчні бої
521
Української Повстанської Армії були продовженням боротьби, що має знайти своє завершення у Національній Революції.
Філософія священного героїзму вимагає, очевидно, дальшого розвитку й поглиблення. Моя праця про "Священний Героїзм" в'яжеться тут із працею про Сковороду в одну цілість, одна-одну доповнюючи.
Поглиблення й аналіза питань священного героїзму, як основи національного світогляду, а далі й структури цілої нації, веде до необхідности розгляду питання неособової, чи над-особової дії лицаря чи героя.
Це наболіле питання не тільки не розв'язане, а ще й не поставлене як слід у площині української національної філософії. Звідси багато непороз*умінь чи навіть лиха в питаннях авторитету проводу, провідників, їх особової чи надособової дії, їх жертви особовости чи егоцентризму.
Коли ж боротьба лицаря не мала б бути тільки трагічним актом індивідуального героїзму, а мала б бути героїчним непереможним чином цілої нації, а далі основою її ладу, тоді — це слід ствердити дуже виразно — розв'язка цього питання неможлива без здійснення ідеї Ордену.
Деякі висновки:
Руссо твердить, що людина з природи добра. Сковорода не зробив такої помилки. Кожна людина родиться із вродженими нахилами чи здібностями. Вона "добра" або "зла", часто навіть "окаянна".
„Хто був пітьмою, — каже він, — будь пітьмою, хто сином світла, будь світлом".
Даремно також шукати в Руссо тих висот ідеалістичного героїзму, що їх зустрічаємо в ученні Сковороди. Руссо здобув всесвітню славу своїми педагогічними вченнями. Багата з його поглядів мусів пізніше виправляти Пестальоцці, що — витягнувши з ішх практичні висновки — поклав підвалини під новітню педагогіку.
Із тверджень Сковороди не треба нічого спростовувати, і саме тим він різниться від Руссо.
Погляди Сковороди знаходять своє блискуче підтвердження в новітній психології і медицині. Людина родиться із засновками своїх здібностей, отже, їх можна розвивати далі та пристосовувати до означеного звання. Твердження Сковороди не тільки чудово витримують пробу історії, але й можуть стати підвалиною для справді нової педагогіки, опертої на вислі-дах расовідання, психології, спеціяльно для цієї мети розбудованої психотехніки, як також національних постулятів поодиноких націй.
522
Наприклад, новітня медицина знає, що одна з важливих причин такої небезпечної недуги, як мігрень, від якої терплять мільйони людей, має своє джерело в невдоволенні з праці, чи в невідповідній праці. Це, отже, одна із суспільних недуг "пар екселянс". Пригадаймо, що Сковорода навчав, що виконування звання незгідно з природою веде до внутрішнього неспокою, нудьги (мігрень), а в крайніх виявах до самогубства.
Додамо тільки до цього, згідно з дослідами медицини, що викопування звання незгідно з природою веде дуже часто до психічних захворювань. Деякі шпиталі в Англії дійшли вже до того, що для пацієнтів, які страждають мігренню, шукають більш відповідної для них праці і це є засобом їх лікування. Щоб вилікувати пацієнта від мігрені, треба вивчати його загальну життєву ситуацію і знайти йому відповідну працю. А це ще одне підтвердження правильності! вчення Сковороди.
Не забудьмо однак, що застосування системи Сковороди вимагає не шпиталів для п'яти мільйонів пацієнтів, що терплять на мігрень в Англії, а корінної зміни цілої суспільної системи поодиноких націй.
Докладне вивчення філософії Сковороди у зв'язку з історією всесвітньої думки, порівняльні аналізи й оцінки вимагають не тільки окремих праць, але й розвиненого Сковородознавства. Але тим часом, історія всесвітньої педагогіки нічого не знає про Сковороду. Як же ж довідатись їй про це, коли вже півтора століття від смерти Сковороди, а ми ще й досі не діждалися повного видання його творів.
А проте, доба основного вивчення творів і значення Сковороди гряде неминуче. Досліди проф. Чижевського дають уявлення про цей безмірно широкий круг світу ідей, який слід охопити дослідникові творчости Сковороди. Цей круг поширюється, і врешті зрозуміємо, що Сковорода стоїть на справжніх висотах думки європейського циклю у 18-му ст.
Але багато важливішим уважаю досліди над дійсним виливом Сковороди на сучасників і на розвиток думки в 19-20-их сторіччях. Багато несподіванок чекає тут дослідників, поки зрозуміємо й доцінимо широчезний обсягом і значенням круг впливів Сковороди.
Доба вивчення і повного доцінєння значення Сковороди — гряде неминуче!
ПРИМІТКА:
В основу цієї праці лягла доповідь виголошена дня 29-го вересня 1957 р. на Учительському Курсі Шкіл Українознавства
523
в Манчестері, влаштованім Спілкою Українських Учителів і Виховників.
Ту саму доповідь виголошено дня 27-го жовтня 1957-го р. заходами Лондонського Відділу Об'єднання Українців у Великій Британії в Лондоні.
Підчас переписування її з чорновика виявилася потреба поширити деякі уступи так, що зміст оголошеної тут праці не є цілком тотожний із змістом виголошених доповідей.
Основні думки цієї праці були вже оголошені у формі статті в "Краковських Вістях" п. з. "Сковорода — стик і соціолог" восени 1944 р.
Основні тези вчення Сковороди про обов'язки воїна, наведені у цій праці, були теж оголошені окремою статтею в "Ордені" ч. 2. в листопаді 1945-го р. в Авгебурзі.
Зрештою, у своїй основі і в цілості оця праця, як це й зазначено в тексті, опирається на моїй студії про Сковороду п. з. "Лицар Святої Борні", написаної в рр. 1941-43 у Львові, з нагоди 150-річчя його смерти.
Не маючи змоги видати цієї студії друком, автор поширював її живим словом.
Із її цілістю були познайомлені усі наукові працівники Психотехнічного Інституту міста Львова у серії наукових, теоретично-дослідницьких засідань у 1943-му р. Довші частини студії були прочитані як окремі доповіді, влаштовані з нагоди 150-річчя смерти Сковороди, у Львові, Тернополі, Станиславові, Дрогобичі, Ярославі і Перемишлі, осінню 1943 і зимою 1944-го рр.
Деякі інші фрагменти чи цитати із неї були друковані також в українських і англійських числах "Ордену".
Загальна бібліографія творів Сковороди поміщена у згаданій студії. Числа в дужках після цитат із філософських трактатів Сковороди відносяться до видання Бонч-Брусвича.