Навчав цієї високої філософської правди у „Букварі" для народу.
Дух Шевченка, Всесвітній Цар Волі розпустить правду і волю по всій Україні.
І звідси рознесеться вона по цілому світі.
Але правда це слово трудне.
Я не знаю труднішого слова на світі. Хіба Бог.
І рівночасно я не знаю нічого яснішого, легшого, простішого, більш прозорого і самозрозумілого, як правда.
Вона дається, однак, людству дуже важко. Родиться в муках, огнях і крові. Родиться на хрестах, в катакомбах, тюрмах, підпіллях, на горіючих кострах єретиків, під злобу і глузування фарисеїв і борців старого світу...
Освячується кров'ю героїв і мучеників.
Людська думка є темна і лінива.
Цілі тисячоліття кружляють часом довкруги якоїсь злочинної ідеї.
Цілих тисячоліть треба, щоб ця ідея докотилася так виразно, як сьогодні, до свого історичного завершення в абсурді. Хоч злочинність цих ідей, їх заперечлива і нищівна сила так наявно з них самих пробиває, що кожне відважне і чисте серце могло б це зрозуміти без труду.
Правда дається тільки святим пророкам, що в силі обняти своїм духовим зором цілі довгі відтинки історії людства.
Для них стає ясним, що людська думка не літає орлом понад хмари, але повзає як сита змія від закруту до закруту.
І думка пророків бореться з цією змією. Сковорода відриває її ціле життя від землі.
Шевченко хоче добити цю змію чином.
Кирило-Методіївцям стали ясними невблаганні закони розвитку історії. Кожний нарід вносить у неї свій власний вклад.
Чин Шевченка, як Кирило-Методіївця — це початок самоусвідомлення духової сутности його народу. Чин ясного лицаря сонця.
534
В огні окрадений будиться народ до свідомого свого життя.
Однак він, як цілість, ще не дозрів до моральних висот свого пророка.
Буду повторювати сто разів: Шевченко хотів ножами свого слова вицідити з нього сукровату кров раба і налити туди чистої і святої.
Чи ти є українцем?
Чи ти розрізав ножами всесвітнього болю свої жили, чи ти вицідив з них сукровату кров і оживив у собі кров чисту і святу?
Чи ти є українцем?
Чи пливе у тобі кров святого лицаря, чи можеш бути пробним каменем правди?
Чи дозрів ти до зрозуміння Шевченка?
Чи розумієш, що Шевченко — це пророк на згарищах і руїнах?
Чи розумієш, що він на пекельному бенкеті в Умані заворожує сили помсти і руїни і співає високу пісню братерства?
Чи можеш бути святим лицарем правди?
Важкий був шлях дозрівання народу до правди.
Розвиток української політичної думки останніх часів — це дуже коштовна наука, куди не йти, — це підготовка до правди.
Ось з'явивсь ідеолог, що зачав навчати: „Нема правди на світі, існує суб'єктивізм.
Є-тільки тічня голодних вовків. Є голодна вовчиця, що роздирає баранів.
Поклоніться вовкові і будьте самі вовками!
Така є мудрість природи, людства і історії.
Все інше е м'ягкотілим сентименталізмом.
Геть із етичним сентименталізмом! "
Сказали інші:
„Немає правди на світі. Правда є знаряддям кляси, групи чи народу.
Творіть собі правду сміливу і безоглядну і обдурюйте нею чи накидайте її другим так, як другі накидають її вам!" Сказали інші:
„Створім собі міцну касту чи клясу, як це було в інших державах і даймо цій касті тверде панування над народом.
А буде ця каста підпорою і носієм української держав
535
ности, бо кожна держава постає із завоювання і панування одних над другими." І сказали інші:
„Покличемо собі вождя на взір інших народів, щоб взяв він тверду владу над нами і будемо тоді міцні.
А коли б не було між нами чоловіка з божої ласки, то покличемо собі хоч би звичайного смертельника і надаймо йому права чоловіка з божої ласки, щоб тільки міг він мати тверду владу над нами, як це діється в інших народів."
І знайшлося в цім народі більше таких смертельників, що захотіли взяти тверду владу над народом, як це сталося звичаєм у них говорити.
Не знали всі вони, як далеко відбігли від джерел української правди, як фальшиво звучить основна тонація їх ідеологій.
Але всі ці помилки були помилками українського народу на шляху його пробудження, всі вони збагатили його досвід, . хоч як дорого коштувала народові ця наука.
І так ті, що проголошували міт вовка і голодної вовчиці як найвищу правду, викликали пробудження і порушення волі народу до титанічного і революційного чину. Пробудили силу народу, яка служитиме правді.
Ті, що навчали, буцім-то немає правди, викликали в народі шукання і голод правди.
Ті, що навчали про касту, як про носіїв української державносте, викликали прагнення цілого народу самому стати носієм української державносте.
А ті, що звичайного смертельника хотіли наділити авторитетом чоловіка з божої ласки, викликали в народі прагнення, щоб Україну провадив чоловік справді наділений божою іскрою і божою ласкою.