розпалює пекло так, як чорти не вміють, пожарами аж до
хмар,
криком мовчанки святого мученика титаря досягає найвищого неба
і трагізмом душегубства рідних синів визиває Найвищого.
Ні, не пекло!
„Гірше пекла".
Пекло трясеться і блідне.
Блідне інферно Данта. Його гроза стає абстракцією. Блідне філософічне пекло Данта, впорядковане клясичним ладом, наповнене суворою повагою, прохолоджене аналітичною думкою.
В Шевченка пекло зловлене на гарячім учинку його найреальнішої дійсности.
Воно тут поміж нами, в усіх часах, на всіх землях, все-присутнє.
Поема Шевченка — цс перш за все могуче об'явлення
пекла.
О, слабі духом, краще вам не розуміти цієї поеми. Не старайтеся пережити її так, як пережив її Шевченко. Бо пекло знищить вашу душу...
Ні, ні, я зле говорю.
Ідіть на саме дно. Святість Шевченка здобула вже цей шлях для людського духа. Вона вас вирятує, вона буде вам за Беатриче (у пеклі!), вона вас освятить. Не забудьте лиш, що без цієї святости згинете в пекельному вирі.
Поема прометейської святости. Душа розкованого титана
554
сходить на саме дно існування, зводить тут смертельний бій із потугами пекла... і перемагає.
Поема святої борні. Героїчний лет Шевченкового генія. З таких перемог постає й твориться історія народу, формуються криштали його морального призначення. Це тут освячується дух народу і розковує крила до лету.
Тут, на самому дні, на майдані освітленім пожарами, на чортівському бенкеті сліпих сил ненависти й помсти — свята душа Шевченка співає пісню братерства:
„ Отаке то було лихо
По всій Україні!
Гірше пекла. — А за віщо?
За що люди гинуть?
Того ж батька, такі ж діти,
Жити б та брататься!
Пекла мало!.. Люди, люди!
Коли тр з вас буде
Того добра, що маєте?
Чудні, чудні люди! "
(„Гайдамаки")
Чудним людям розкриває механізм сліпих сил. Злочин родить помсту, а помста — прагнення відплати. Блудне колесо, чортівський вир знищення.
Тільки святе, чисте серце пророка має силу затримати цей вир фатальних сил, спинити й втихомирити його всупереч невмолимим законам, заворожити віщим словом бурю на темному морі ненависти... і сотворити зав'язок сили — соняшне зерно прагнення ладу, а не помсти — золоте соняшне зерно, що із нього виросте братерство синів одного батька.
І тільки таке братерство — зроджене із святости — стане реальною силою, якої не викривить і не знищить „братерство" політичної спекуляції чи імперіялізму.
А визволившись від влади темних сил, вільний дух Перебенді свобідно ширятиме у синіх місячних просторах.
Поема пекла й святости, поема місячного натхнення.
Поема місяця.
В його лагіднім, метафізичнім світлі давно збагнули віщуни предивні тайни. Це там, на місяці, — країна духів блаженних. Туди пливуть ці душі по синіх струменях його світла, гнані леготом місячного подиху. Це він князь ночі — Бог Сома
555
— космічне натхнення. Його всемогучою силою впивається, щоб доконати своїх ясних геройств, князь Богів, владика світла й громових потуг, невтомний ворог чортів, переможець лютого змія, перуновладний Індра.
Безсмертну Шевченкову думу „нашепче йому місяць".
І ясному Місяцеві — старинному Богові натхнення — співає Шевченко свою думу, свою молитву.
„ Місяцю мій ясний! З високого неба Сховайся за гору, бо світу не треба; Страшно тоді буде, хоч ти й бачив Рось, І Альту, і Сену: і там розлилось, Не знать'защо, крови широкеє море. А тепер що буде? Сховайся ж за гору, Сховайся, мій друже, щоб не довелось На старість заплакать!.. "
„ ... і ти, білолиций, По синьому небу вийдеш погулять, Вийдеш подивиться в жолобок, криницю І в море безкрає і будеш сіять, Як над Вавилоном, над його садами, І над тим, що буде з нашими синами. Ти вічний, без краю!., люблю розмовлять, Як з братом, з сестрою, розмовлять з тобою, Співать тобі думу, що ти ж нашептав. "
(„Гайдамаки")
Це він вічний, без краю, споглядає із своїх висот на земське пекло.
„ Так було і в Трої, Так і буде. "
(„Гайдамаки")
Це він божеський свідок земської драми. На його чолі задумана вічність. Вільний від земських законів, упоєний натхненням, пливе мов уві сні свобідно по небі; звертаючи й відвертаючи від землі своє ласкаве, синім світлом надземської святості ясніюче обличчя.
Це брат Шевченка. Це дух Перебенді, що визволився з пекла. Це звідти — із місячної перспективи споглядає Перебендя на синів своїх нерозумних.
Дивні, незбагненні є тайни, що їх нашептує місячне натхнення. Вони світять синім світлом і спливають на чисте, свя
556
те, відважне серце, що не жахнеться їх величі, лагідними, простими, святими словами Шевченка:
„ ... Душа жива!
Як небо блакитне, нема йому краю,
Так душі почину і краю немає.
(«Гайдамаки»)