Він встає проти того, що намісником Бога себе іменує і не встає за кривду завойованих народів.
А це є лож!
Це Шевченко розв'язує на землі те, що на землі розв'язане бути повинно.
Творити добро — це значить боротись за його здійснення.
Шевченко проголошує правди святого лицарства.
Проголошує ці правди у творах, що їх читатимуть Кири-ло-Методіївські апостоли.
Шевченко знає, що пише євангелію.
Він знає, що знайдуться лицарі, спроможні сміливо підняти прапор здійснення правди на світі.
„Нема кому! Боже! Боже!
Чи то ж і не буде? Ні!
Настане час великий
Небесної кари.
Розпадуться три корони
На гордій тіярі! Розпадуться!
Благослови На месть і на муки.
Благослови мої, Боже,
Нетвердії руки!
Отак у келії правдивий Іван Гус думав розірвать Окови адові!.. І диво, Святеє диво показать Очам незрящим. "
(„Єретик")
Так молився Шевченко розпочинаючи свою місію вселен-ного пророка.
Отак молився Шевченко, розпочинаючи свою борню проти пекла цілої України, проти пекла цілого світу. Розірвати окови адові!
Вже добре знаємо, що в цьому сутність програми Шев«
ченка.
„— Поборюсь... За мене Бог!.
. Да совершиться! — "
(„Єретик")
„ Прозріте люди, — день настав!
Розправте руки, змийте луду. "
(„Єретик")
Той сам поклик пролунає з висот Кавказу. Розправте руки, борітеся, поборете! За мене Бог! За вас правда, За вас слово і воля святая! О маловіри! Як могли ви не зрозуміти, що Шевченка — це діяльність пророка.
„Небесний царю, всує царствіє твоє,"
„ Розбійники, кати в тіярах Все потопили, все взяли, Мов у Московії татари, І нам сліпим, передали Свої догмати!.. Кров, пожари. Всі зла на світі, війни, чвари. Пекельних мук безкраїй ряд... "
„ За кражу, за війну, за кров, — Щоб братню кров пролити просять І потім в дар тобі приносять З пожару вкрадений покров!.. "
(„Кавказ")
Це вже є проповідь пророка Кирило-Методіївського Братства.
Хто не розуміє цих слів, що це могуче обвинувачення
церкви.
Не тільки одного папи!
Але кожної церкви, що служить неправді і лицемірству.
Хто ще не розуміє, що Кирило-Методіївське Братство є зав'язкою нової релігії, що бойово протиставиться старій церкві?
Хто ще не розуміє, що Кирило-Методіївське Братство — це рівночасно зав'язок політичного руху визволення України. І більше ще!
Душею і пророком цього руху був Тарас Шевченко. І нерозумне питання тиснеться на уста: ! Хто це Шевченко?
Дух Народу і Пророк Народу рівночасно.
І більше ще. Шевченко — це з'явище всесвітнє.
Діяльність
(„Єретик")
578
Його високу, нагірну проповідь братерства не розуміємо ще сьогодні.
Політична спекуляція кличами слов'янофільства різного роду імиеріялістів, не дозволяє нам побачити їх чистоту і святість у Шевченка.
„ ... А я тихо Богу помолюся,
Щоб усі слов'яни стали
Добрими братами,
І синами сонця правди,
І єретиками...
(„Єретик")
Єретиками, що бунтуються проти неправди і неволі. Єретиками, що бунтуються проти вічности пекла на землі, Лицарями Сонця Правди.
Прометей проснувся. Треба, щоб інтуїція його великого сну скристалізувалась у ще виразніше пізнання наяві. Треба ще іскри, щоб підпалила вулкан титанічної борні, що дрімає, грізний, під землею.
Одне й друге станеться в поемі „Великий Льох".
Дух сходить у підземелля, на саме дно найбільшої могили, летить у глиб минулого, щоб там знайти найглибшу, неви-явлену суть єдиного на світі слова.
„Великий Льох" — це велика, незбагнена містерія.
її розшифровували вже, як політичну алегорію. Кажуть, що це „твереза думка, хоч прибрана у форму „дива", в одежу містерії".
А в тім це правда, що думка Шевченка твереза. Вона справді твереза й геройськи відважна, бо тільки такою може бути думка тих, що бачать грозу метафізичної дійсности світу, що бачать вину історії, що чують і розуміють мову могил. Тут, — де кожний крок відкриває нову пропасть, де кожна похибка грозить безпощадним знищенням, — тут справді тверезою мусить бути думка. Але ця тверезість немає нічого спільного з так званою „тверезістю" матеріялістичної думки, яка так всевладно запанувала в науці й політиці в другій половині 19-го і на переломі 20-го століття. І, на жаль, від тієї „тверезої" думки не змогли зовсім визволитися дуже заслужені громадяни, що їх праця, труди й заслуги запевняють їм почесне місце в історії.
Алегорично-політичний аспект далеко не вичерпує змісту містерії. Містерія творить її суть і основну думку, а не зов-
579
нішню одежу. Щоправда, і цей звужений, алегоричний зміст поеми — геніяльно глибокий. Вистачило б його, щоб поема була документом ясновидющого схоплення абстракційних правд у мистецьки — конкретних формах, — правд про суть і природу вини й „злих духів" скажім більш матеріялістично — руїнницьких сил, що від них терпить Україна.