594
Це доповнення слів можна зрозуміти лиш у світі найглибшої мудрості сходу.
Але хто пам'ятає „Заповіт" Шевченка, де він виразно підкреслює, що його дух не покине землі, доки не визволиться Україна, — хто пам'ятає, що він готов жертвувати спасенням за цю Україну, хто пам'ятає, що Цареві Волі велів він у „Сні" розкинути свої думи, як у псальмі домагається цього від Бога, — той і без мудрості сходу збагне чистим, нелукавим серцем, яка це сила веліла Шевченкові так дивно доповнювати слова, що заповідають воскресіння.
І не раз найглибші мудреці будуть задумуватись над цими словами.
Я відмічаю їх для тих, що гідні зрозуміти.
„ Воскресну нині, ради їх, Людей закованих моїх, ... Я на сторожі коло їх Поставлю СЛОВО. " Довгий є шлях Шевченка. Не вистачить одного втілення. Надходить час великого пробудження. Недовгий вже земський шлях Шевченка...
А поки що доведеться говорити про один із останніх літературних творів Перебенді, .про його зворушливий дарунок народові, про його „Буквар".
Для кого ви думаєте написаний цей „Буквар"? Він написаний для його дітей нерозумних, щоб разом із азбукою вчилися найглибших правд.
Про Бога, що сходить на землю. Про апостольство слова.
Про те, як слово очищується вогнем і кров'ю людською, як золото в горнилі, щоб ясним світлом освітити поганих.
Такий „Буквар" потрібний цілому народові від найменших неграмотних до найбільших... „учених".
Цей Буквар поширює він невтомно перед своєю смертю. Розсилає його цілими тисячами по Україні. Просить продавати по три копійки, а зібрані сердешні тридцять карбованців передати па недільні школи. Тим же недільним школам дарував він сто примірників „Кобзаря".
Так дослівно оре Перебендя свою убогу ниву і сіє своє слово. „Добрі жнива колись то будуть." („Не нарікаю я на Бога")
Не вистачить одного втілення, щоб жнива ці зібрати.
595
Сіє невтомно своє слово до останнього віддиху...
... під злобний посміх Куліша, що Шевченко почав „Кобзарем", а кінчив „Букварем".
А саме цей „Буквар" будемо цінити, як розсіяне на Україні зерно апостола. Члена Кирило-Методіївського Братства — лицаря Правди.
Нічого дивного, що високі церковні духовники протиставилися поширенню „Букваря" на Україні.
Є в ньому подих живого, одуховленого слова живої віри!
Такий був подарунок Перебенді.
„ Я на сторожі коло їх Поставлю слово.
Розтоптана гадюка сумніву слабо ще ворушиться востаннє на дні його серця:
„ Чи не дурю себе я знову
Своїм химерним, добрим словом? "
(„Не нарікаю я на Бога")
Він умре напередодні. Маніфест про скасування панщини датований ще за життя Шевченка. Але Шевченко його не діждався. Він появився тиждень після його смерті. Не скоро зрозуміють історики, що існує органічний зв'язок між цими подіями.
Мета борні Шевченкового духа ще далеко не осягнена суванням панщини.
Шлях його духа ще довгий. Не вистачить одного втілення... Хто це Шевченко?
Відповісти на це питання — це значить стрінутись віч-на-віч з моральним призначенням народу. І може не лиш одного народу.
Найбільше об'єктивно, правдиво, отже й найбільш науково оцінив творчість Шевченка наш улюблений поет Гуцуль-щини, Юрій Федькович.
Він був перший, що в творах Шевченка побачив новий
завіт.
Віддаючи йому справедливість і честь, наводжу його золоті слова замість приписових висновків наукової праці:
„ О, Святий ! Ти своїм духом освяти Ці молоді, ці вірні душі, Апостоли святої Русі — "
„ О мати правди і надії! Нагрій ті душі молодії, Щоб так огненно, як він сам, Твій син святий — заговорили, І, як той грім по небесах Господню правду ісповіли...
„ Чого ж прийшли ви во святиню? В святому храмі, що шукать, Ви вої нової Вкраїни? Не мертвих наших поминать, Не в сльозах виливати горе, А на віда святі глаголи В святім сім храмі Присягать! "
„ До сполу, братія* до сполу! За живу Русь, живеє слово, За живу правду разом в лад, Нові завіти прочитать.
„ Присягу положити нову: Вкраїна і її та воля, І Русь жива, живеє слово: Се знак, се знам'я нам усім!.. "
(В день спочину Батька Нашого Тараса Шевченка) Львів, 10 березня, 1939.