ВІЙСЬКОВИЙ ПОХОРОН ІВАНА ФРАНКА
„Після Панахиди, Українські Січові Стрільці виносили домовину. Була якась дивна хвилина неземного настрою" — читаємо в „Українському Слові". З віддалі долітали розвіяні звуки оркестри, у Франковім саді щебетала якась заблукана птаха. Чоловічий хор „Боян" почав співати прекрасне „Тихий вітер повіває" — Вербицького.
Коли домовину поклали на похоронний віз, з підвищеного місця перед Франковою віллою, прощав його д-р Кость Ле-вицький від українських організацій в Австро-Угорщині від імені цілого українського народу:
„Невсипуща праця, ідейне завзяття і тяжка боротьба — оце трилогія його життя. Оце його суспільний заповіт для грядучих поколінь українського народу, що має провадити народ до воскресіння України. Нині його дух відзивається до пас: Цим знаменем побідиш народе!
Він помер, передовий лицар, за волю, славу і честь українського народу, не діждавшись здійснення ідеї вільної України, але вірив непохитно, що Україна виб'ється на волю до самостійного життя, викликаючи своїм пророчим духом, що приходить пора велика та нам не пора москалеві й ляхові служити, а час зажити своїм життям для добра всього українського народу! Це політичне гасло сучасного времени. Нехай за цим гаслом ідуть далі ряди національних робітників, борців у завзятій боротьбі, і коли проб'ють скелю супротивностей і супостатів та піднесуть угору непорочний стяг вільної України і пом'януть вони все вдячно пам'ять першого піонера визволення України — Івана Франка від рода в рід. Вічна Йому пам'ять! "