Так закінчив своє слово президент Загальної Української Ради. За похоронним возом марширували Українські Січові Стрільці. За ними ішли хори, а далі народ. Вулицю Понінського залягли маси народу. Понад десять тисяч українського громадянства прибуло, щоб віддати останню послугу Великому Каменяреві.
602
„Вже зараз пополудні почали напливати перед дім жалоби величезні маси народу, українська молодь усіх львівських шкіл, українські організації й товариства міста Львова."
Похоронний похід ішов головними вулицями міста: св. Софії, Зиблікевича, св. Миколая, Академічною, площею Галицькою та Бернадинською, вул. Панською і Пекарською на Личаківське кладовище. Хори сповняли щиро свій обов'язок. Біля університету проспівали в поході „Со святими" на добре відому мелодію „Ви жертвою впали". Доходила восьма година, коли похоронний похід зупинився в брамі кладовища. Тоді січовики зняли домовину й понесли її на плечах до могили. Поставили її тимчасово в окремій гробниці, поки мала бути вимуру-вана гробниця для Франка.
Чи ще хтось має сумнів, що саме Українські Січові Стрільці надали похоронові Івана Франка військовий характер. Це вони поклали на могилі серед сотні вінків, один найбільше почесний, один найдорожчий: вінок дубового листя із чистого срібла.
Поклали вінок бойової слави українському постові...
Серед десяток промов одним із найкоротших слів прощання було слово сотника Зенона Носковського. Слово, що прозвучало немов військовий приказ:
„Жалобна Громадо!
Моїми устами прощають востаннє невтомного учителя-пророка і великого вождя каменярів долі та щастя народу його духовні діти — Українські Січові Стрільці, виховані та ви-кормлені його думками й ідеями, пройняті до глибини душі його животворними словами. Пішли ми в бій сповняти дослівно та найточніше його заповіт, — пішли ми зі зброєю в руках ламати ворожу скелю, щоб промостити шлях народньому щастю.
Хоч ворожа хуртовина налягла на цілу нашу землю та не одному з давних каменярів вирвала знаряддя з рук, хоч ворожа скеля придушила наше народне життя, а чорне гайвороння підняло крик своєї перемоги, хоч сумніви важкою хмарою залягли не одне українське серце, душа Українського Січового Війська, вирізьблена і сталена великим словом нашого мистця й духовного вождя, ні на хвилину не попала в зневіру. Чи то в чужій стороні, чи серед снігів і морозів у карпатські ночі, чи серед граду куль, трупів і крові, коли пекучий біль не раз томив тіло, — ми не зневірювалися, наші серця кріпилися надією, що
603
наш труд не згине безслідно, що гранітна ворожа скеля подається від наших ударів. Серед найбільшого труду та втоми чули ми його віщі слова: „Ми зітремо скелю!".
Прощаємо тебе наш великий Провіднику, — віримо, що Твій дух і далі будез нами серед великої праці, важкого труду, який жде нас далі й тут складаємо обітницю, що не станемо в дорозі, поки не зломимо скелі, не роздробимо граніту та не зрівняємо шляху правді! "
Треба згадати, що серед найтрудніших умовив воєнної і недосконалої в такому часі комунікації, наспіли на час численні телеграми і вислови співчуття від військових частин УCC, а теж і з таборів воєннополонених, де перебували українці-вояки царської російської армії.
Ковель. 31 травня 1916 р. „Волинська земля, що святкує першу весну кращого та свобіднішого життя, з глибокою пошаною віддає свій поклін пам'яті найбільшого каменяра українського відродження. За волинські станиці: Дмитро Вітов-ський, сотник Українського Січового Війська."
Українські Січові Стрільці, що перебували в тому часі на фронті, повідомлені командою збірної станиці у Львові про смерть Івана Франка, переслали команді таку депешу: „Глибоко тронутий вістю про смерть нашого дорогого поета й творця, який у наших серцях збудив величні й безсмертні ідеали та одушевив нас до боротьби за святі ідеали, пересилає перший полк Українських Січових Стрільців, у вірнім відданню та найбільшій вдячності для незабутнього мистця, найщиріше та найглибше співчуття...
В е ц л я р . „Глибоко зворушені, пересилаємо вислови найщирішої подяки і найвищої понести для пам'яті великого покійника. Український просвітній Відділ Союзу Визволення . України у Вецлярі. "
Візенбурґ. „Співчуваємо з горем цілої України та долучуємо над могилою геніяльного сина галицької України наш щирий жаль до загального смутку. — Полонені офіцери."
Г о л е ш і в . 1 червня 1916. „Родині великого нашого поета Івана Франка — полонені українці:
Сумом оточилися наші серця, журбою наповнилися груди, коли лиш довідались, що наш велетень д-р Іван Франко навіки закрив очі. Клонимось перед його великою домовиною. "