Липень 1884, Колодялше.
Милая бабушка, недавно приїхав до нас Миша (себто відомий нам Михайло Косач, старший брат Лесі), видержавши екзамен, і тепер буде в нас ціле літо. Моя рука вже дуже поправилась і я сама зовсім здорова...
Жовтень 1884, Колодяжне.
..."В нас уСе гаразд, і всі здорові. Хлопчик (а цей хлопчик це буде новонароджений братчик Лесі, ще не названий іменем, отже тільки "хлопчик". Він далі буде зватися "Микось") трош
612
ки підріс, мама думає назвати його Юрієм або Романом, але всім ці імена не подобаються (в родині, як бачимо, велася ціла дискусія, як назвати мізинчика. Як побачимо, голос матері був лереголосований ,усіми". Леся, звичайно, „голосувала" по боці папи). Ми недавно їздили до Миші в Холм, йому там добре живеться: квартира добра, їсти дають добре, і хазяїн нічого собі. Миша недавно писав про свої четвертні отмітки, котрі у нього хороші". (Цс так із гордістю сповіщає Леся про свого брата в гімназії. „Четвертні отмітки" — це добрі відмічення з науки. Найкращими були в той час „п'ятки", себто відмінні ноти. Михайло тримався в.школі спереду, хоч не на самому фронті).
1885, Колодяжне.
"В нас тепер усе гаразд, тільки Миша заслаб кор'ю і ходить у гімназію. Ліля і Оксаночка здорові, хлопчик теж, він дуже веселий і танцюристий і може уже й сам сидіти, його тепер тим часом називають Миколою, але ще Невідомо, як його назвуть.
Я уже можу своєю рукою робить і вона вже зовсім мені не болить..."
("Хлопчик" уже дістав тимчасову назву. Читач уже знає, що це буде "веселий Микось" — розрада цілої родини. Покищо він іще вчиться сам сидіти, але ще заки цьому вій навчиться, він уже є танцюристий" бо на втіху батькові й цілій родині так здорово перебирає ніжками. Ось така подробиця характеризує родинну атмосферу Лесі. Але читаймо далі листи доростаючої Лесі. Щораз частіше стрічаємо в них погані "відмітки" про її здоров'я).
Грудень, 1889 р.
" ...Правда, я то не зовсім здорова, але я завжди така. Може в кінці января знов поїду в Київ, то на сей раз вже може й буде якийсь толк. Якби вилічилась, то на літо ми з Мишею приїхали б до Анни Іванівни та до Щури в Яготині, але ше сеє хто його зна...
...як будете писати до нас, то напишіть, будьте ласкаві, про того столяра чи скульптора Іщеіїка, котрий виставив бюст Шевченка на виставці. Де він подів той бюст?...".
Колодяжне, Квітень 1894 р.
"...у нас тепло й гарно, весна настояща, я люблю такий пізний Великдень. Тільки мені скучно, що Миша не приїхав до нас, але що ж робить, коли не можна..."
До своєї матері буде писані Леся із Криму з Евпаторії вже в 1891 році.
7.VII.1891 р. (Евпаторія)
613
"...з того часу як Миша приїхав, я більше сиджу надворі, бо він все сидить на березі і придивляється до прибою. Останнього тижня прибой був дуже великий, такий, що аж дошки з копалень виривав, і через те ми ніяк не могли вибрати часу поїхати човном, сьогодні море стишується, отже, може, поїдемо.
Поки Миша зо мною, то мені дуже добре й не скучно жиги, але от він хутко поїде, то вже буде мені дуже прикро...
Трудно окреслити дату, коли кінчиться молодість Лесі. Я сказав би, що для людей високої освіти молодість закінчується з їх університетськими студіями. Цим часом зламу вважаю в житті Лесі 'її побут у Софії. Лист до матері із 1895 року пише вже дозріла Леся. Звучить це трагічно, що вона дозріла у своєму життєвому болю. Читаьмо цей лист життєвого пролому:
7.7. 1895
„...Напиши, чи побачуся я з Мишею, коли приїду в кінці іюля? Се була б для мене велика потіха. Раніше приїхати не можу. Я так люблю тепер всіх наших тута, надто тепер, і до того так мені їх жаль, що не знаю, як і розлучуся з ними, але що ж! Я бачу тепер, що я більше можу витерпіти, ніж думала перше".
Мені здається, що саме в цій нотці звучить прощання Лесі із щасливою молодістю. Ще тут тужить вона за щасливим братом, що принесе їй розвагу, і стільки, стільки спільного в їх житті. Але що ж?!
Леся зможе витерпіти багато більше, ніж вона думала. Як багато, багато більше — вона ще сама не знає. А разом із тим її душа вже горить любов'ю до всіх її рідних. Вона терпітиме за всіх її рідних у її нації і в цілій історії людства. Але це буде вже Леся-Іфіґенія, Леся-иророчиця.
Покищо ми досліджуємо ще її щасливу молодість. Я випередив дещо події з її життя, щоб унагляднити ролю її брата Михайла в її житті. Ми ще з ним стрінемося в історії "Плеяди", першої літературної організації в історії України, що її зорганізує ще молода Леся із братом Михайлом на вступі до її літературного життя в Києві.