Покищо нам доводиться вернути до розгляду інших елементів із життя молоденької Лесі, якими обдарувала її загадкова, але велика Доля. ;
Природа й нарід у молодості Лесі
Не менше важливим від родини є світ природи, в якому жила Леся. Цей світ нерозривно поєднаний із її пізнанням на
614
роду, його звичаїв, престаровинних обрядів, а найважливіше — його душі. У світовідчуванні молодечої Лесі це буде один нерозривний комплекс природи й народу.
Хоч доводилося їй жити й у містечках Волині, Полісся, Чернігівщини, але все був там заможний родиннй дім серед саду чи дерев, всюди жива й буйна природа у глибині саду чи зараз за його межами. Ліси й річки. Всюди жива українська природа. Над усім тим молодечим світом запанує маєстатичний спогад із Нечімного, з урочища, де зберігся незаторкнений людською неволею світ "вільної" природи. Ця "воля природи" й неволя світу людей стане для дозрілої Лесі філософським питанням. Світ первісної природи урочища Нечімного стрінеться із світом людей.
Мавка-Леся на все життя запам'ятає собі науку Діда-Лісо-вика. "Воля не ходить людськими шляхами. Раз тільки ступиш на цей людський шлях і... пропала воля". Але... не випереджуймо подій, хоч добре знати про те, як вони пов'язані в єдиний сплет правдивого життя.
Для ясности аналізи чи образу життя подаймо наперед у схемі місця її життя й побуту в молодості.
Отже вже знаємо, що вона народилася у Звягелі. В деяких біографіях знайдемо Новоград Волинський. Справа в тому, що старовинну назву Звягель змінено на Новоград-Волинський. Але нарід далі називав це древнє місто Звягелем. Престаро-винна назва "Звягель" проситься про назвознавчу студію. Зразу уявляємо собі княжу добу і старовинну Волинську Державу.
Про буйну волинську природу не будемо писати поем, бо це вже зробила Леся й багато інших. У Звягелі перебувала родина Косачів від 1871 до 1878 року. Мешкали в гарному домі, із саду якого вела стежка до долини й до річки.
І навіть ця рання молодість залишає нестерті спогади в житті Лесі. До їх дому приїзджає і гостює такий велетень української культури, як Микола Лисенко. Що ж він там робить? А разом із матір'ю записує волинське весілля. Як виглядало? А так, що до їх дому приходили запрошені селяни й селянки та із їх слів й оповідань велися наукові записки про те, що це є весілля.
Що ж це є українське весілля? Це найвищий обряд життя. Його корона й завершення. Це також скарбниця поезії. Це також частина вияву душі народу. Леся це все бачила й чула. Вона добре навчилася цього весілля. Побачимо пізніше, що в Колодяжному це буде улюблена забава молодих дівчат. Улюб
615
лена як мрія й пожиточна наука весільного обряду. Це, мабуть, усі молоденькі дівчата бавляться у весілля. Нічого тут надзвичайного. Але Леся бавилася в українське народне весілля. Яку це нісенітницю говорять літературні критики, що Леся не знала народнього побуту. Знала від дитинства. Треба було ж знати село, щоб вибрати й запросити тих, які знали найкраще обряди. Це все відбувалося в хаті і в селах довкола, й Леся вже змалку навчилася шанувати й любити оце старовинне таїнство народніх обрядів. А мала вона тут учителів найкращих. Це було, отже, дошкілля Лесі, хоч уміла вона читати й писати в четвертому році життя.
Від 1878 до 1882 року займає родина Лесі прекрасний дім серед саду у старовинному княжому городі Луцьку. Над містом володіє старовинний історичний замок, чи вірніше його романтичні руїни. Саме ці руїни будуть сценою найважливішої драми в житті Лесі, як це побачимо. Талі відбудеться її славне на ціле молодече життя, пі, ні, славне на ціле її дійсне духове життя "Віче", в якому Леся зустріне свою правдиву долю. До цієї події вернемо в окремому розділі розгляду життя молодої Лесі.
Від 1882 року родина переноситься до Колодяжпого. Це найрідніше з рідних українське село Ковельського повіту. Тут батько Лесі набуває малий масточок із садибою у виді малого двора. Це тут переживає Леся найсвідомішу частину своєї молодости й час завзятої праці над своїм навчанням.
Саме тут відбудеться її екскурсія з матір'ю до таємничого урочища "Нечімне", якого сильно відчутні чари таки дослівно зачарують її на все життя. Це буде сценарій преславної "Лісової пісні". Разом із цією чарівною природою, незагоркненою людським житлом, легше тут такий же незайманий фолкльор пречарівної сили.
Дядько Лев Окулинський міг бути так само мудрим старовинним Духом Лісу.