Північна Волинь і Полісся — це, подібно як Гуцульщина, скарбниця престаровинного фолкльору. А слово "фолкльор" означає дослівно "мудрість й обрядово-звичаєва законність народу". Звичаєм усіх письменників того часу буде й Леся збирати його тачерпати надхнення й мудрість із цієї криниці. Згадаймо, що її пізніша праця про "Купала на Волині", друкована в журналі "Житє і Слово" у Львові, має досьогодні вартість основоположного релігійно-обрядового документу. Нічого вже дивного, що я не міг знайти цієї праці у "повному виданні" творів у десяти томах. (Буде того сорому багато, але запишім і такий сором цього видання. Звичайно... праця про Купала є... українським буржуазним націоналізмом.)
Відмітім теж, що й сама Леся, і з її голосу будуть записувати народні пісні, а Леся буде рішуче твердити, що запис без мелодії є нічого не вартий. Бо ж... мелодія має так само зміст як і слово, що більше — мелодія має глибший зміст як саме слово, як це знала Леся й інші "втаємничені".
Тут Леся буде бавитися із сільськими дітьми. А це вже поважні забави. Леся відвідуватиме сільські хати, і хто це скаже таку нісенітницю, що вона не знала народнього побуту, бо, мовляв, була відірвана від нього побутом на своєму "дворі".
Мабуть, саме тут на місці відмітити, що Леся мала високу музичну освіту. Але не тільки освіту, але й високу обдарованість. Леся була обдарована душею, що чує .музику у глибині своєї істоти. Недуга руки, яка унеможливила її гру на форте-ніяні, була однією із власних трагедій її молодости.
Тужливу мелодію сопілки з "Лісової пісні" вона напевно чула ще "там" — у пралісах, над зачарованим озером Нечімного.
Гам вона "бачила" свою мавку, чи вірніше сама нею "була", — а ви, старші, нічого про це не знали.
Ще багато дечого не знають старші літературознавці про світ уяви й дійсний світ молодих геніїв. Найважливіше те, що вони не мають іще найменшої уяви, якою мірою цей світ молодечих візій і мрій є справді „дійсний" у всетворчому світі візій, у дійсному духовому світі. Два визнання Лесі відкривають щілинку цього дивного світу. Щілинку у світі, про який, ви, старші, нічого не знаєте.
Про що не знають старші
Дивна річ, як мало знають психологи творчостн геніїв — про їх духове життя ранньої молодости. Цей світ прикритий густою заслоною, яка ніколи не відслонюсться.
Дорослі генії, чи взагалі дорослі люди, немов стидаються, або, щобільше, навмисне зберігають як тайну залишки в пам'яті про світ їх молодечих переживань. Здебільша вони справді про цей світ забувають. Наступає з'явнще амнезії, тобто забуття чи витиснення, або заглушення у пам'яті цілого комплексу переживань і навіть подій. Але не все однаково глибоко, чи безповоротно затоплює пам'ять ці переживання у глибокий сумерк без-пам'яті. Буває, виринають вони як із зачарованого озера звуки роздзвоненої молодечої уяви. Буває ще так, що деякі переживання залишають нестертий слід, або ще головніше, коли деякі молодечі переживання стаються важливим двигуном волі й почувань на все життя: Навіть коли вони здавлені чи заглушені свідомим бажанням, щоб їх витиснути з пам'яті й забути, то
617
однак вони діють, як притаєні двигуни нашої свідомости на поверхні.
В житті молодої Лесі все було важливе і змістовне. Дуже рано почалося її свідоме житія, дуже глибоко в ранню молодість сягає її пам'ять.
Можемо однак відокремити чітко два потрясаючі переживання, які створили в її душі не тільки ідеальні постаті чи картини для її надхнення, але вирізьбили її власну особовість. Буде ще дивніше, коли скажу, що Леся різьбить свою особовість сама для себе. Творить саму себе із дивної сили її духового призначення.
Спробуймо насвітлити ці два основні комплекси її душі й особовости. Свідчення про їх основоположну важливість знайдемо не тільки в її листах, але на вершинах її творчости.
Один із цих комплексів світовідчування й уявлень буде зв'язаний із урочищем "Нечімне", а другий, який розглянемо згодом, це її... "забава" в Жанну д'Арк на руїнах Луцького замку.
Ми зачнемо наш розгляд від переживань "Нечімного", яке станеться символом усієї української природи в її молодості й рівночасно її зрозуміння глибин народньої мудрости. "Нечімне" згущує це все в одне драматичне переживання, чи своєрідне об'явлення того, що в дозрілому світогляді вона назве "релігією своїх предків", вираженою найсильнішим у житті творчим вибухом ,Лісової пісні".
Лист до матері, наведений у вступі до цієї праці, є тим моментом, коли немов у сповіді вона сама відкриває занавісу свого таємного для старших і для світу духового життя.
"Ви, старші, про це нічого не знали... "...B місячну ніч бігала самотою в ліс... ... і там ждала, щоб мені привиділася мавка... -...і над „Нечімним" вона мені мріла... ...зачарував мене сей образ на ввесь вік"...
Читаємо окрему поему Лесі на тему такої нічної природи насамоті. Вона виразно каже там, у цій поемі „Братові й сестрі на спомин", що не може розказати всієї правди про те, що вона там пережила. Скаже тільки, що бачила світло Місяця.
Вона пише:
"Мені в цю ніч приснився ясний Місяць, високе небо, вільний винокол. Блакитне світло сяло і тремтіло, немов огонь таємний чарівниці, а над тополею зоря світила,
618