моя зоря, що скрізь мені сіяла поки мене не замкнуто від неї в камінній клітці в чотирьох стінах.
Дивне диво. Навіть найріднішому братові не скаже вона всієї правди.
Про що були мої думки й писання, не буду вам казати, друзі рідні, — бо в вас наперекір сумним очам, прорветься гама непокірна сміху і буде жаль мені на сльози, вам сміх. Тож не питайте, що мені іще примріялось в блакитному сіянні. Мені в сю піч приснився Місяць ясний, високе небо, вільний винокол...
Цей вірш написаний в грудні 1896 року. Отже спомин дозрілої Лесі.
Діялося щось таємне, щось, чого вона не може розказати найріднішій істоті, якою був для неї брат. Хоч довідаємося далі, що на тему "Нечімного" була в неї якась "конспірація" з братом, бо мав він писати оповідання про „Нечімне" в добі молодечої „Плеяди". А все ж таки й він не був повністю втаємничений у містерію „Нечімного".
Що ж це було? Чи с хочби якийсь натяк у цій поемі, що діялося в душі молодої Лесі.
"...а думи ткали безконечну тканку, мережану при сяєві блакитнім, аж поки сяєво зробилося рожевим, тоді у серці якось обізвалось, мов жайворонка спів, виблиснуло мов промінь... Коли ясне весняне раде сонце, малу кімнату рясно освітило,..."
Отже маємо якийсь ключ до цієї тайни, за заслону якої хочемо заглянути. Це безконечне ткання дум. Самовплив мрій чи візій із безконечною творчою "грою" уяви. Це щось як сни на яві.
Мрії, дитячі мрії. Цілий пребагатий світ дитячих мрій. Але ж є різні діти й різні їх мрії. Часом вони такі чудні, що до них діти не признаються старшим і взагалі нікому. Дещо із цього світу мрій затримують поети на ціле життя. Чи тільки поети? Чи може це тайна всіх геніїв, навіть геніїв чину й боротьби. їм світить і їх веде якась зоря із їх незбагненного світу.
Може це тут тайна цієї творчої сили, що її англійський пророк Блейк вважатиме сутністю творчости цілого світу.
619
Велика тайна в тому, що тоді... у цих мріях... вони випереджують свою Долю (це Леся напише цю Долю з великої букви) вони бачать себе в майбутньому й саме в такому сеансі чи трансі мрії дозрівають, як личинка метелика у шкаралущі... ні, вони самі тоді творять свос справжнє "я".
їх мрії завжди недосяжні. Вони далі гаснуть і в'януть.
"...B той час була для мене скрізь весна, вона була і в серці, і в природі, блакитні й білі проліски цвіли, і я втішалася весняними квітками так, мовби всі вони росли для мене... І я тоді жила..."
Оце фрагменти Цієї єдиної у своїм роді сповіді братові іі сестрі. Що ж скажемо? Якби "Мавка" Лесі писала вірші у людському світі, то вона написала б оці рядки. Всі квіти і вся весна для неї. Вони для неї, вона для них. Вона годі живе. Коли вона родилась і звідкіль, — вона не знає. Вона все була такою, як... Леся в ці місячні ночі її мрій.
Але ж Мавка навчиться писати вірші. Багато дечого навчиться Мавка у людському світі, коли вона, не послухавши
: Духа Лісовика, ступить ногою у цей людський світ, куди "...раз ступиш і пропала воля".
Або як пише Леся у сповіді:
"...Безсонні ночі минали швидше, ніж у сні коханім, снувались думи, пролітали мрії, а спогади з надіями сплітались в один вінок, були там лаври, квіти... були й терни, я потім те дізнала, тоді ж не чула — ніч зачарувала.
Дуже часто такі візії геніїв сполучені із світловими враженнями. Пізніше "твереза психологія" опише їх, як так звані „зорові видива і сповидива", як спізнені відбитки і відгомони в очах на сильні світлові вражіння. Але чи справді ми знасмо природу цих дивних світел, що їх так виразно й часто бачать генії : очима своєї молодости?
Так дозрівала душа Лесі!
Переважає в неї краска синя, ясного світла, як весняне небо. Але очі в Мавки будуть мінятися, — як довідаємося далі із "Лісової пісні". У знанні таємного ми називаємо це "синьою святістю".
620
Як я писав про Шевченка, ця краска в нього полум'яно червона. Леся стверджує, що бачила безконечну синь. Вона тоді жила!
"Ви старші, нічого про це не знали!" Ось як відслонюється щілинка від заслони таємного життя Лесі.