Цікаве й важливе свідоцтво про цю добу в житті Лесі і її „тайну" складає її сестра Ольга у своїх споминах. Сестра Ольга, найближча до Лесі віком, цс пізніша "Лілієчка" із кореспонденції Лесі. Послухаймо її важливого свідчення:
"Жаборицькі пісні, казки, різні повір'я звичаї, купальські, жнив'яні і т. д. Леся добре пам'ятала і часто згадувала.
З наймолодшого віку Леся бачила, як мама збирає народні взори, перемальовує їх, лагодячи до друку. Леся дуже добре розумілася на них і артистично виконувала різні українські народні вишиванки.
Однак ще у Зв'ягелі познайомилася Леся з народньою творчістю й інших народів. У неї з братом Михайлом, неначе якимись "святими книгами", поруч із "Трудами" Чубинського, з наймолодшого віку були "Мифн классической древности" Штоля і "Сербські народні думи й пісні" в перекладі М. П. Старицького".
Так пише сестра Лесі в живих і барвних спогадах про молодість свою й Лесі. Подані тут факти яскраво підтверджують мою аналізу і психологічну інтерпретацію пізнішої творчости Лесі на основі переживань її молодости.
Тут хіба доводиться підкреслити отой маловідомий факт, що вона із її нерозлучним братом Михайлом розпитувалася у грубезних томищах "Трудів" Чубинського, немов у "святих книгах".
Це також доказ, що до великого свята в урочищі "Не-чімне" Леся була добре підготована і сприймала все, що там бачила як живе джерело отих книг, що їх читала з братом.
Чи треба пригадувати читачам, чим були ці "Труди" Чубинського? Це важливе джерело до вивчення українського фолкльору. Воно чисте, свіже й несфальшоване пізнішими "виборами" і "доборами", чи "насвітленнями". Це правдива криниця того всього, що Леся сама назве одним простим визначенням, як "релігія моїх предків". Не можу досить яскраво підкреслити, що це окреслення не моє, а самої Лесі. З ним стрінемся у розгляді кореспонденції дозрілої філософської Лесі.
Підхід Лесі до народньої мудрости, як до „святих книг", кидає світло на цю тайну її душі, яку так дбайливо зберігала від
621
„ока старших". Ствердження цих фактів є так само яскравим потвердженням тих моїх тез, що я їх писав у праці п. з. "Джерело сили української культури". Я назвав там саме фолкльор, як збережений живим у народі. Леся, хоч так прекрасно знала фолкльор, не включилася у вузький суто описовий етнографізм народницької школи. Вона, як і Михайло Коцюбинський у "Тінях забутих" предків", подас його в мистецько перетравленій формі чи то імпресіонізму, як у Коцюбинського, чи неоромантизму, як я окреслюю стиль Лесі із "Лісової пісні".
Якже це „мріяла" її „ота Мавка"? Тут, до речі, буде пригадати філософську поставу до цього питання такого корифея романтизму, як наприклад, Новаліс. Наведім дещо, що наче створене для інтерпретації Лісової пісні", чи світовідчування молодої Лесі:
"Я чував, що в давні часи тварини, дерева і скелі розмовляли з людьми. У мене тепер таке почуття, ніби вони щохвилини знову збираються заговорити, і я ніби ясно бачу, що вони хочуть сказати".
Це буде в Лесі:
"Німого в лісі в нас нема нічого". Читаємо далі в Новаліса:
"Є особливі душі й духи, що живуть в деревах, у краєвидах (ляндшафтах), каміннях, картинах. Краєвид слід розглядати, як дріяду та ореаду. Краєвид треба відчувати як тіло: Кожний краєвид — це ідеальне тіло для особливого роду духів".
Дріяда — це за грецьким словом "душа дерев", або Мавка із "Лісової пісні".
"Ореада" — це дух чи душа краєвиду, головно гірського. Це буде "Той, що греблі рве" у Лесі.
Починаємо розуміти слово "мріла мені Мавка". Вона була й не була. Не була, як персоніфікована постать у драмі, але була, як жива істота, як душа дерев і лісу, що живе зачарована його красою й сама є частиною цієї красотворчої й жнттєтвор-чої "сили природи". Молоді генії мають свій власний світ широкий і безмежний, світ своїх таємних мрій. Вони самі його тво" рять і це тоді вони творять рівночасно своє "я" і свою Долю. Бо ж від їх рішення, від обраного напряму і змісту залежить все дальше їх життя. Так треба розуміти Шевченка, що "Доля вела його за руку". Насправді вів його власний талан і власна духовість, але ж він сам її творив... у бур'янах.
Сповідь Лесі і ствердження сестрички дозволили нам заглянути й відкрити, чи радше доказати "тверезим ученим лі
622
тературознавцям", що справді такий світ існує. У такому стані живе тоді вся природа своїм життям.
Тоді: "Німого в лісі в нас нема нічого".
Тоді Леся мріє про Мавку й вона якось для неї справді існує. Вона її жде, щоб її вигріти, щоб те, що вона бачить очима душі, сталося живою візією. Так появиться образ Мавки в її серці й вона носитиме в собі ціле життя. Зачарують її ті обра-життя, коли незнані нам сили підказують, що наближається кі-зи "на все життя". "А ви, старші про це не знали". Аж під кінець нець, вибухне ця візія в її сповіді, що зветься "Лісова нісня".