Выбрать главу

626
душі Лесі саме ідея лицаря. Яка ж ця ідея в нашу добу, як саме любила вона вік лицарства, яку ідею цього лицарства видвигає вона, як наказ для своїх братів-сучасників, буде мова у цілості її творчости. Тут відмітім основний біографічний факт, що ідея, яку втілює Леся, цілим своїм життям пробуджується й заполо­нює її молодечу душу вже в такій ранній молодості. Це час її „отрочсства".
"V дитячі любі роки, Коли так душа бажала Надзвичайного, дивного, Я любила вік лицарський.
Тільки дивно, що не принци, Таємницею укриті, Не вродливі королівни Розум мій очарували.
Я дивилась на малюнках Не на гордих переможців, Що сиеречника зваливши, Кажуть гордо так: "Здавайся!"
Погляд мій спускався нижче, На того, хто розпростертий, До землі прибитий списом, Шепотів "Убий, не здамся!"
Оце історіотворче "Убий, не здамся" пролупало в її душі у ранній молодості. Дивно це для самої Лесі, дивно і для нас.
І ось Леся ідентифікуй себе духово з тилі лицарем, приби­тим списом до землі, який кидає в обличчя ворогові своє без­смертне "Убий, не здамся!".
"І не раз мені здається, Що сиджу я у полоні і закута у кайдани Невидимою рукою.
Що в руці у мене зброя Неполамана зосталась, Та порушити рукою Не дають мені кайдани.
Глухо так навколо, тихо. Не шумить гарячка в жилах, Не вчувається здалека Дикий гомін бойовиська".
627
Леся описує тут не себе, але картину цілої своєї нації. І ось молода Леся знайде відповідь і раду, або інакше осиову-ос-нов для цілої своєї ідеології. Дочитаймо цю програму до кінця:
"І холоне серце в грудях, Мов воно всю кров стеряло, Але поки я притомна — Стогін мій не залунас.

Стогін мій не залунає, Я гукну, мов бранець-лицар: "Хто живий? Зійди на вежу, Подивись на бойовисько!
Подивись, чи в полі видко Нашу чесну короговку? Коли ні, не хочу жити, Хай мені одкриють жили,
Хай джерелом кров проллється, Хай умру від згуби крови. Будь проклята кров ледача, Не за чесний стяг пролита!..."
Леся писала таке в Ялті 18-го листопада 1897 року. Вигля­дає це на спомин про дитячі мрії. А насправді це її програма для цілої нації. Програма її власного життя.
Вона вийде на вежу й кине свій клич для цілої нації. Хто живий, ставай до бою, коли ще в полі видно пашу чесну коро­говку. Коли ж ні, вона не піддається ворогові. Що більше, — во­на прокляне раз на все в історії України кров, пролиту не за чес­ний стяг. Кров у службі ворога.
Це прокляття пролупає голосно в її "Боярині". Проклят­тя заржавілим мечам, заржавілим рукам і заржавілим душам. Лицар не той, що бореться за свою даму, чи за свою любов, чи за свою службу. Лицар це той, що бореться за чесний стяг.
А це ж і є основа основ ідеї священного героїзму.
Бачимо її на вежі якогось замку, звідки видно бойовись­ко. Вже знаємо що це на руїнах замку в Луцьку переживала Леся таке своє "отрочество". Вона вчилася там лицарства. Ніх­то її не вчив. Вона вчилася сама. Правда, вона розпитувалася і слухала історії цілого людства. Всі діти вчаться про це у шко­лах. Але не всі діти сприймають ідеал лицарства, як свій на ціле життя, а ще важливіше в ідеалах лицарства шукають тих, і тільки тих, що проливають кров за чесну справу. Яких докумен­тів потрібно нам про молодість Лесі, коли маємо найживіші й найиравдивіші документи про світ молодої Лесі в її власній творчості.
628
Але існує документ ще важливіший, іще більше деталь­ний і живий. І знову ж діється драма на сцені Луцького замку. Вже знаємо, що Леся перебувала в Луцьку в роках 1878-1882, от­же у віці від семи до одинадцяти літ. Це і є вік найбуйніших мрій геніїв, коли із таїнства їх духового навантаження форму­ється в них, чи формують вони самі світі духовий світ на ціле життя. Я маю на увазі поему Лесі Українки п. з. "Віче".
Забава в „Жанну д'Арк"
Ці діти бавляться в конспірацію. Збираються в руїнах ста­рого замчища на таємні наради, встановлюють сторожу й таєм­ні кличі. Це все робили старші. Тут іще немає нічого дивного. Тут жде нас найбільша несподіванка. Леся організує "забаву" в історичну постать Жанни д'Арк. Очевидно, вчилася про неї в історії. Але ж від науки історії до особистої персоніфікації і глибокого утотожнення себе з такою постаттю ще далекий шлях. Котра дівчина не чула у клясі історії про Жанну д'Арк? Але ж тільки Леся взяла на себе таку ролю.
Пригляньмо ближче цій молодечій драмі: "В дворі старого замчища-руїнп Зібрались ми на віче, все поважні, учені голови, гладенькі й кучеряві, і віком не малі, — якби зложити літа усіх, либонь століття вийшли б! Ми всі були на зборах, всі дванадцять. Обачні люди, тямили ми добре, що ми живем у небезпечний час: поставили сторожу біля брами, — як хто надійде, щоб давала гасло, — і раду радили. Таємне товариство ми закладали і ніхто з "великих" до нього доступу не мусив мати. Зложили всі обітницю врочисту ховати таємницю до загину".