І ось ми бачимо Лесю, як стоїть на підвищенні в якійсь там ніші чи заглибленні муру й виголошує полум'яні промови до її лицарів. Напевно не бракувало там і брата Михайла. Було там їх дванадцять і якби додати ввесь їх вік разом, то може було б до сотні. Леся кличе їх до бою. Кликала до зброї за волю уярмленої батьківщини. Засуджує гнівом наїзника чужинця. Вирвати з неволі всіх ув'язнених. її лицарський загін знав уже її історію
Жанна д'Арк мала всього 16 років, коли вступила на славну арену історії. Не довго ждати для Лесі. Найкоротший шлях до справжньої боротьби. Це Жанна д'Арк у позиченому одязі й на купленому із збірки коні вирушає до... Шінон, щоб після пригод нарешті вдягнутися у вимріяну "білу зброю" лицаря.
Яка вбога ваша уява, літературознавці, що ще дотепер, ви не доглянули в поемі Лесі її справжньої сповіді, отакої сповіді, як у листі до матері про Мавку. Але ж поема сповіщає про подію куди важливішу, ніж виглядання Мавки. Хіба ви призабули історію Жаини д'Арк.
Громада, чи вірніше лицарський загін, до якого за прикладом самої Жанни й жінок мусили приймати, добре знала драму, яку вони відогравали, хоч не всі вони усвідомлювали дійсність цієї драми в житті самої Лесі.
Але ж і сама забава не кінчалася весело. Заповідає сторожа, що надходять "старші". Молода громада мусить сховатися у підпілля. І десь із-поза муру приглянеться вона тим старшим. І тут почнеться справжня драма дійсносте.
„Старші" вертають із якоїсь корчми, підпиті, чи зовсім п'яні так, що не здібні просто йти, але виписують на своїй дорозі кривульки подібні до літери „М".
"...Все затихло миттю: "великі" йшли!... під муром притаївшись, ми бачили, як постаті незграбні, хитаючись та пишучи "мисліте", блукали по замковому дворі, — "великі" йшли з веселої беседи".
Оце ті "лицарі", що їх має пробуджувати Леся до героїч-- ної боротьби. П'яні до того, що не можуть навіть просто ходити
І
632
дорогою! Така тверезість дійсности могла б не раз назавжди закінчити всяке мрійництво про Жанну д'Арк. І тут пробудилася правдива Леся. Така дійсність не відібрала їй охоти бути правдивою українською Жанною д'Арк в цілому її житті.
Свої промови і ідеї доведеться їй хіба промовляти до оцього темного й лінивого гурту п'яниць. Важка це була проба й важка зустріч із дійсністю. Тут треба сили більшої за саму уяву дитини. Тут треба сили духового призначення людини. Клнча самого Духа нації.
Драма життя Лесі не закінчилася смертю на вогнищі. Не стала вона перед судом, що допитував би її про голос Божий і про те, чи вищий цей голос чи суд, що судить Жанну д"Арк.
А вона сама згорить на вогнищі цілопалення її життя як жертви. Безліч разів писатиме про оте дослівно внутрішнє спалювання під час великих творчих вибухів її найкращих і саме пророчих творів. Потім ішла втома виснаження, й часто навіть сам твір видавався їй тільки попелом, а не таким живим, як твір цей був у часі горіння. Ми вже читали, що вона боялася навіть як сприйме її родина, — а це ж найграмотніші і найближчі їй люди — отаку її сповідь як „Лісова пісня".
Правда, вона переносила проблеми сучасности на історію, на далеке минуле, чи далекі країни, й це зм'якшувало вістря її... єретичности, чи взагалі „неправомишленности".
Бо над усім тим лунав міцно її пробудницький голос, що закликав прямо до боротьби.
Вогонь "найбільшої любови" спалював ціле життя Лесі.
За її віщування не кидали на неї каменем, бо вони були перенесені в часи Кассандри. За її засуд митцям, що служать ворогові, не нап'ятнували її "божевільною ідеалісткою", ані не-реалісткою, бо вона перенесла свій засуд смерти для зрадників у добу „Оргії".
Ні, не тільки для царської цензури було потрібне Лесі таке „перенесення теми" в іншу добу. Хоч би „в пущу" , де не треба митців, ані мистецтва, — не те, щоб їх хоч розуміли. Свій гнів на заржавілі душі перенесе вона в добу Дорошенка. Щоб не затівалися, що опортунізм — це те саме, що зрада, це те саме, що духова смерть. Щоб не прокляли за те, що гірше за самого ворога вона лає й засуджує отих заржавілих душею рабів... Отих "старших", що вертаються п'яні із своїх "забав" тоді, як Леся "бавиться" в Жанну д'Арк, чи гірше ще... у пророчицю Прометея.
633
Ми вернули до молодости Лесі й до однієї засвідченої нею самою "забави". Хто із біографів записав би те, як бавляться малі діти, чи молоді... генії. Але ми зачинаємо розуміти, що тут ця незбагненна для літературознавців доля — невимірне незриме, — чи точніше "адриштам" таємного знання про душу людини веде її за руку. Зрозумівши цю її долю і свідомо вибране завдання цілого життя, вернемо ще раз на хвилину до питання Жанни д'Арк.