Тут наголошуємо тільки всесвітнє тло літературного життя молодечої "Плеяди". Члени "Плеяди" обіймали думкою й душею справді все, що велике й високе в усесвітній літературі. І саме в тому їх европеїзм. При чому вони знали, що цей їх плян це тільки відповідь на найгарячішу й невідкладну погребу засвоєння для української літератури всього, що було виявом чи то висот, чи то тенденцій даного часу. Це тільки в тюрмі народів, чи в ще гіршій тюрмі людської думки можна дивуватися, що цей молодий гурт перекладав, наприклад, Вольтера. То невже ж твори Вольтера чи Руссо перекладені на українську мову?
З яким лицем ці жорстокі кати української літератури й культури доторкають живої ще спадщини Лесі своїми кривавими руками, на яких кров кількох сотень поетів чи діячів української культури. Ось вам, холопи малоросійські, святкування Лесі Українки на глум усій її ненависті затиску думки й тиранії, а зокрема її ясному прозрінні справжнього обличчя Москви у "Боярині" чи "Лежанд де сіскль".
Леся крізь ціле століття плює їм в лице, а вони удають, що грецько-римські чи орієнтальні сюжети Лесі, як, наприклад, в "Оргії", не до них відносяться, не про них мова в образах прокурора і префекта в "Оргії", а це ж клясична картина московських культурнОборців для них написана. І все це москвоборст-во завдячує Леся... самій Москві, як навчають нас культурнобор-чі "побрязкачі".
Нахабність такого москаля знаменито показана в постатях сьогоднішніх енкаведистів, а в часи Риму прокурорів і префектів.
636
Ось її слова:
„Нехай мовчать ,поки якслід навчаться поправної латиші!"
"Поправну латинь" замінює сьогодні "общепонятний" і тільки через нього дорога назовні, поки замовкнуть зовсім.
Наперекір цим тенденціям сьогоднішніх і тодішніх "прокурорів" і енкаведистів Леся пляпус із своїм гуртком "Плеяди" здобути високі вежі світової духовости й інтелекту через переклад на початок 65 авторів.
Цілу атмосферу життя у "Плеяді" характеризує найкраще власний лист Лесі до брата Михайла, написаний віршем в гумористичному дружньому тоні. Так мало таких радісних віршів у житті Лесі.
Цей лист належить ще до духовости молодої Лесі й тому наводжу його для характеристики середовища „Плеяди" в цій моїй праці.
Пише Леся із Колбдяжного до Києва; душею вона вже в Києві. Ось про самі переклади:
"Еге ж! Переписала Я Гейнові пісні, Сиділа, як заклята, Над ними я три дні. Вже можу я сказати: Grace а Dieu c'est f ini! Бо вже та переписка Увірилась мені".
"Переписати" — це в жартівливій мові "Плеяди" значить перекласти. А далі:
"Тепера буду мучить Альфреда де Мюссе, І як поможуть музи. То подолаю все. Перекладу найперше Елегію Lucie Там Le mie prigioni А там і "Ночі" всі.
Помучитись прийдеться З усім тим не на жарт, Алеж "козацька слава" Теж чого-небудь варт!.."
Далі переходить Леся до інших справ „Плеяди":
"Ну, як же там "Плеяда", Як справи йдуть у нас?
637
Чи "Музи співодайні" Навідують там вас?
Чи будеш ти писати "Нечімнеє своє? А може, воно досі Написане вже є?
Conseil legislatif наш Чи він вже не зібравсь? І як там делегат наш На йому пописавсь?"
"Уставодавча Рада" це зібрання "Плеяди" для її дальшого оформлення. "Наш делегат" — це брат Лесі, Михайло. Термінологія із французької революції "Консей лежіслятіф" тут зовсім невипадкова". Як побачимо молоді "члени Законодатної Ради" пильно студіювали історію французької революції, як найближчої для них в історії події важливої для поборників московської автократії.
Стрічаємо в цьому листі важливу згадку про "Нечімне". Це доказ, що Леся і її брат жили цією темою. І ось Леся хоче, щоб саме її брат писав про те "Нечімне". Цей сюжет вони обговорювали. Леся питається про це, як про щось добре між ними відоме. Михайло мав уже написати те своє "Нечімне". А Леся? А коли Леся напише своє, вже знаємо. Але "мріє" воно для неї ціле життя. Снується й мучить її нерозладоване в душі, аж вибухне під кінець життя. Покищо вона хоче, щоб і брат писав "своє Нечімне".