"Тепер, мій любий брате,
Мій друже, прощавай.
Та з Києва додому Хутенько прибувай.
Твоя сестра Леся". (Березень. 1890)
Так, це ще молода Леся. І я маю сумнів, коли ж зможу ствердити, що Леся вже не є молодеча.
Коли ж насправді Леся перестала бути молодою? Далебі, не знаю. Мабуть на все життя залишилася вона Мавкою із Нечімного, чи Жанною д'Арк із Луцького замку.
А коли ж літературознавство вимагає якоїсь суворої дати, то мені доводиться згадати її побут у Софії в Болгарії у її дядька Михайла Драгоманова, а після його смерти в його родині.
З одного боку слід вважати що добу закінченням університетів Лесі. Це там у свого дядька, професора університету, складає Леся свої "докторати".
638
Його смерть залишила спомин так трагічний і болючий для Лесі, що довго вона не могла навіть писати про її переживання до рідної матері.
А відтак... настигли переживання, в яких Леся зрозуміла, що вона може перетерпіти більше, ніж вона думала.
Маєте дату, літературознавці. Точну дату листа Лесі до матері з Болгарії.
Леся зможе перетерпіти ще багато більше, ніж зазнала в Болгарії.
Леся й постать Шарльотта Корде
Свій лист у справах "Плеяди" до брата кінчить Леся привітом для всіх друзів із гурту.
"Коли ти жірондистів Побачиш де, Скажи їм, що усіх їх Віта Charlotte Corde!"
Друзів із „Плеяди" називає Леся „жірондистами", а себе саму Шарльоттою Корде. Ця нова поетична ідентифікація Лесі з важливою й цікавою історичною постаттю саме тому, що це виразна ідентифікація самої Лесі, й вона заслуговує на розгляд.
Рік 1890. Леся має вже 19 років. Лист із Колодяжного до добрих друзів й улюбленого брата, з яким лучить її безмежно багато спільних переживань, ідей і молодечих звірень з інтимних мрій. Лист кінчиться закликом до нього, щоб- вернув із Києва до Колодяжного. Лесі скучно без його товариства. Отже, це пише ще молода Леся, але це вже не учениця гімназії, що знає популярну історію Жанни д'Арк. Це вже заавансована студентка історії, яка, — подібно як і її друзі того часу, — "мають у пальцях" — як то. кажуть студенти, — історію французької революції.
Он що пасіонує їх революційні думки й душі. Між ними Леся, їх надхненниця, вітає їх із Колодяжного як їх "Шарльотта Корде".
Хто ж це була Шарльотта Корде?
Ввійшла вона в історію, — не кажу шкільну історію, — але університетського рівня поглиблену історію Франції як убивниця жорстокого тирана Марата. Вбиває його на побаченні, якого настирливо тричі домагається, простим кухонним ножем, що його купила за два франки на день перед спробами розмови із Маратом. Це сталося 13-го липня 1793 р., близько сто років перед написанням Лесею оцього автобіографічного листа.
639
Шарльотта Корде (1768-1793) походила із шляхетної, хоч зубожілої, родини й мала між своїми предками драматичного поета Корнея. Вихована на творах Вольтера і Плутарха, має в моменті її героїчного чину 25 років. Залишила "Листи до французів, приятелів законносте й миру".
її вчинок виростає із власної надуми, із власного ідеалізму і прагнення врятувати Францію від дальших погромів і кривавих купелів під гільотиною коштом жертви свого життя через убивство кривавого чи божевільного диктатора, який здобув жалюгідну злославу саме погромами жірондистів. Багато із них
знайшло захист у сусідній за морем Англії.
Сама Шарльотта згинула на гільотині чотири дні пізніше.
"Вона навчила нас, як умирати!" — перейшла її слава до історії.
Оце привіт й оце клич, й оце світ Лесі, на цей раз не серед молодих кучерявих головочок на замку в Луцьку, але серед учених "жірондистів".
Ця важлива ідентифікація якось не заслужила на увагу дослідників ні на вільній еміграції, ні в під'яремній Україні.
Хто ж це самі "жірондисти"? Це ті, що. розпочали революцію в ім'я ідеалістичних кличів "Волі, Рівносте і Братерства". У згаданому листі пише Леся, що з трьох кличів найважніша Воля. Були це французькі патріоти, які не могли стерпіти тиранії автократичної монархії як і цілої її перестарілої феодальної системи. Боронителі приватної власности й вільного розвитку промислу та торгівлі. Сам початок революції, — як це оцінюють історики сьогодні, — пройшов легко здобуттям Бас-тилії. Але згодом визвав цей процес необчислимі сили ще ради-кальніших елементів, які, разом з анархією та хаосом, сприяли жорстоким диктаторам і демагогам типу кривавих Марата й Робесп'єра. Зокрема необчислимими й жорстокими виявили себе злославні монтаньяри.
Большевицька історіографія розцінює жірондистів і сам подвиг Шарльотта як „контрреволюцію". Шарльотта Корде — це "контрреволюційна змовниця".
Ось у десятитомнику видання творів Лесі з 1963 року стрічаємо таку дрібним друком заувагу до нотки під "Шарльот-іа Корде:" "Буржуазна історіографія зображала Корде як республіканку, яка вбивством Марата хотіла нібито врятувати революцію від "кровожадного анархіста", а саме вбивство — як героїчний, акт. Насправді цей терористичний акт був складовою ЧАСТИНОЮ контрреволюційної змови й мав на меті дезорганізу-п.и її революцію.
Шарльотта Корде — агент контрреволюційного жірондистсько-роялістичного центру, який після Французької революції підняв повстання проти якобінського конвенту. Корде прибула до Парижу з метою організації терористичних актів проти вождів якобинської диктатури і 13VII вбила Марата".
Московське НКВД діє в історії регресивно. Його опришки знають навіть те, чого не знала сама Шарльотта. Вони знають, які то терористичні акти вона мала намір виконувати проти ДИКТАТУРИ. Вони в обороні ДИКТАТУРИ. Оборона республіки проти диктатури є „контрреволюцією". „Революція" — це ДИКТАТУРА вождів якобінців і очевидно монтаньярів.
Московське НКВД допитувало б довго Шарльотту Корде, щоб призналася, які то ще контрреволюційні вчинки мала вона намір виконати. Як добре, що не було в той час НКВД і Шарльотта, яка й не збиралася втікати, але заздалегідь була приготована на героїчну жертву, згинула на ешафоті, але без довгих московських тортур.
Для нашого розсліду важливе ствердження большевиць-кої історіографії, що Шарльотта Корде — це яскрава контрреволюційна змовниця й терористка. Он, як! А Леся ідентифікує себе з цією жахливою "контрреволюцією".
Квод ерат демонстрандум. Що й треба було доказати!
Доказ зовсім вірний з енкаведистського становища, тільки при чому тут уся їхня гльорифікація Лесі, як буцім то "революціонерки" з їх становища? До тюрми з нею! На заслання! Як посміла вона утотожнювати себе з такою жахливою "контрреволюцією"? Не республіканка вона, а просто роялістка! До тюрми з такою буржуазною націоналісткою, як Леся Українка!
Скиньте маску, совєтські літературознавці! Ви насправді ненавидите Лесю й боїтеся її і тому у її століття, коли вже не можете знищити ані її творів, ані популярносте, тоді надягаєте на себе машкару вашої найогиднішої диктатури, проти якої Леся ставила ідеал самопожертви й героїзму.
Могло б здаватися, що це тільки епізод із світогляду молодої Лесі в часі студентського духа. Але ж так не є! Це серйозна літературознавча проблема, бо ж стрічаємо в її дозрілому віці цілу драматичну поему п. з. „Три хвилини", датовану революційним роком 1905, в якому Леся Українка розвиває тему дискусії чи зудару жірондистів із монтаньярами в теоретичній ширині. Там монтаньяр робить донос на жірондиста за те, що він... засуджує Цезаря в історії.
641
Так, Леся була проти всякої диктатури. Як добре для Сталіна, Єжова, що Леся не дожила до їх часів. Бо вона, на сором усім яничарам, зуміла б його вбити.
Обережно з похвалами молодої Лесі як "революціенер-ки"! Вона нею справді була, але в такому змислі як Шевченко, Міхновський, Франко, Олена Пчілка, Петро Косач і сама Леся.
Дозріла Леся стане сама собою. Хоч живуть у її молодечій душі взірці різних героїнь історії, але її ріст і її завдання ще вищі.
Леся, трагічна пророчиця Кассандра, побачить у "Легенді віків" жахливу дійсність своєї країни.
Але покищо дивно вигострений зір Лесі бачить в історії героїзм жіночих постатей, коли вони своєю відвагою й посвятою засоромлюють мужів чи лицарів.
Шарльотта Корде — це у психології молодої Лесі ще один вияв тієї самої ідеї, що її Жанна д'Арк.
Визволити засуджену на ярмо націю! Вбити тирана! Пробудити націю до визвольної боротьби! Підняти на чин! Викоренити рабство з душі, із світогляду, з історії, з політичної дійснос-ти! Першою стати до бою! Рватися на драбину облоги, щоб першою дійти до ворожого табору! Рукою власною, як треба, вбити найжахливішого тирана!
Ні, ні, немає іншої молодої й іншої дозрілої Лесі. Вона все та сама вічно молода й героїчна. І не треба їй софізмів, програм, ні навіть догм філософії. їй вистачить її чисте серце, відвага й героїзм.
Ні, ні, вона не Жанна д'Арк, ані не Шарльотта Корде, ні Іфігенія, — вона перейде в історію людства як вічно молода Леся Українка.