648
"Бояриню" слід уважати за твір "неіснуючий". Його "не било і нєбудєт!".
В чому ж річ? Леся Українка продовж цілого свого життя у всіх своїх творах гостро засуджувала московський гніт і рабство в Україні, хоч дії її творів могли відбуватися в Єгипті, в стародавній Греції, в Палестині чи в катакомбах Риму. Проте в усіх тих драмах представлена українська дійсність, і визвольна боротьба України, в зумовленій цензурою мистецькій формі, перенесена на фон іншх країн та іншої доби.
Коли єврейський раб у єгипетській неволі, каже, що не хоче мати нічого спільного з єгипетським рабом, бо він (цей раб), якби був вільний, будував би ще більші святині для прославлення величі Єгипту і на глум єврейському богові й на знищення Ізраїля, то Леся Українка мала тут виразно на увазі питання т. зв. спільного фронту з московською соціял-демократією, отже таким способом перестерігала перед згубним "спільним фронтом" з москалями так само, як робили це політичними заявами "буржуазні націоналісти" Франко чи Міхновський. Саме з цензурних причин в цій драмі Леся Українка не могла поіменно назвати московського рабовласника. Це дає можливість московським большевикам різними "поясненнями" і "коментарями" спотворювати правдивий зміст творів Лесі Українки, мовляв, вона боронить тут "загальнолюдські принципи" і це не стосується до "улюбленого старшого московського брата". Іншими словами, коли Леся Українка илює тут москалеві в лице, він ще може "обтертися", вдаючи, що це кому іншому, а не йому.
Але вже ніяк не можна нього зробити з. "Бояринею". Тут безпосередній vnap Лесі Українки в лине самій Москві. Від першої до останньої снени цієї драми Леся Українка називає і ганьбить саме Москву. І хоч ця драма написана в 1910 році, проте вона особливо правдиво змальовує сьогоднішню Москву. Ось саме тому цей твір "пролетарської революціонерки", "передо-вички соціялізму" і т. п., як називає її Москва, не міг появитися у повному виданні її творів навіть 50 років після її смерти.
Підкреслюючи ганебність московської "культурної революції", цей злочинний в історії культури факт, спробуємо коротко з'ясувати ідейно-моральний і політичний зміст "Боярині" Лесі Українки.
Почнемо фрагментом політичної дискусії між двома персонажами цієї драматичної поеми. До дому значного козацького старшини Олекси Перебійного загостив молодий нарубок Степан у московському боярському вбранні. Степан — з походження українець, у цьому домі його радо вітають, убачаючи в ньому майбутнього свого зятя — в Перебійних є дочка Оксана. Іншої думки про Степана — Іван, молодий козак, син Перебійного.
649
Він ненавидить рабство і вислужництво Москві; сучасні яничари назвали б його сьогодні "буржуазним націоналістом". В дискусії боярин Степан намагається виправдати опортунізм свого батька. Він каже:
"Нема при чім нам жити на Вкраїні. Самі здорові знаєте, — садибу сплюндровано було нам до цеглини ще за Виговщини. Були ми з роду не дуже маєтні, а тоді й ті невеликі добра утеряли. Поки чогось добувся на Москві, мій батько тяжко бідував із нами. На раді Переяславській мій батько, подавши слово за Москву, додержав те слово вірне.
Іван: Мав кому держати!
Лихий їх спокусив давати слово!"
Дискусія з гостем загострюється і її пробує злагіднити батько Івана.
"Перебійний: Тоді ще, сину, надвоє гадалось, ніхто не знав, як справа обернеться... а потім... присягу не кожне зрадить... Іван (вронігно): Та певне! Краще зрадити Україну!
Степан (спалахнув, але стримався):
Не зраджував України мій батько! Він їй служив з-під царської руки не гірш, ніж вороги його служили з-під польської корони. Іван: Та звичайне,
однаково, чиї лизати п'яти, чи лядські, чи московські!..."
Дискусеія за гостинним столом уже розгорілася і батько пробує стримати агресивність сина, спрямовану проти Степана — жениха-боярина. Але Іван невгамований, далі лає "яничара-боярина".
"Іван: Батьку!
Що там замазувать! Кажімо правду!
Се річ не власна., се громадська справа!
Якби таких було між нами менше,
що, дома чесний статок протесавши,
понадились на соболі московські,