та руки простягнули до тієї
"казни", як кажуть москалі..."
650
Тут уже й мати Івана не витримала — "сіпає сина за полу", щоб гостя-жениха не ображав. А гість ще раз пробує захищати батьків опортунізм чи зраду:
"Степан: Не задля соболів, не для казни
подався на Москву небіжчик батько! Чужим панам служити в ріднім краю він не хотів, волів вже на чужині служити рідній вірі, помагати хоч здалека пригнобленим братам, єднаючи для них цареву ласку. Старий він був обстоювати збройно за честь України...
Іван: Ти ж молодий, —
чому ж ти не підіймеш тої зброї, що батькові з старечих рук упала?"
В цій дискусії Леся Українка показала нам двох типів: Івана — молодого козака-самостійника, чи інакше — "буржуазного націоналіста", що рішуче твердить, за словами Івана Франка, що не час ні москалеві, ні ляхові служить; Степана, що вже примирився з режимом і рабством та захищає опортунізм, іншими словами — сучасного "прогресиста". Захищаючи свій опортунізм, він навіть покликається на історію "Каїна і Авеля", словом — він "гуманіст". Послухаймо, що він відповів Іванові, чому не візьме з батькових рук зброї і не виступить проти Москви?
"Степан: Як поясню тобі?.. Коли ще змалку навчав.мене з письма святого батько, то він мені казав напам'ять вивчить про Каїна та Авеля. "Мій сину, а не з тьмяним, на тремтячи мов Каїн, небесному Отцеві одповісти. коли тебе спитає: "ле твій брат?" мовляв, пильнуй, щоб міг ти з ясним оком, А як же можу я на Україні здіймати зброю так, щоб не діткнути ніколи нею брата?... І невже мушкет і шабля мають більше сили та чести, ніж перо та щире слово? Ні, учено мене, що се не так!"
Ось яку "розумну" відповідь дав Степан Іванові в обороні рабства. Іванові ж не дали продовжувати дискусії, перервали батьки, що в Степані бачили свого майбутнього зятя. Справді, Оксана, дочка козака, стала жінкою Степана-боярина. І розпо
651
чата в хаті козака Перебійного дискусія продовжується уже не на словах, а в самій драматичній дії, в самих подіях із життя "Боярині" (Оксани) в Москві.
Така сама дискусія могла б відбутися і сьогодні за якимсь "круглим столом". Якийсь сьогоднішній "боярин" може теж покликатися на "Каїна і Авеля" уже в більш модерній формі "прогресизму" і служити Москві за "самообдурену совість", щоб шляхом "реалітетів" добиватися полегші перш за все для себе самого, а потім і для "меншого брата", "обдуреного буржуазними націоналістами", в ім'я братерства і марксівського універсалізму й космополітизму (замість перестарілої для "прогресистів" історії про Каїна і Авеля). Тут можна покористуватися ще й "єдинокровністю старших і молодших братів", навіть і авторитетом Риму, який — мовляв — також шукає шляхів до порозуміння...
Драма ж "Бояриня" Лесі Українки глибоко розкриває істоту яничарства і рабства. Ідеологія хороброго козака Івана — це ж ідеологія Лесі Українки, доказом чого є ціла дальша дія, ціла драма "Бояриня". Саме тому Москва засудила цю драму і усунула її порядком "культурної революції". Далі побачимо, як Леся Українка безпощадно розбиває всі ілюзії і самозабріханість тодішнього "реалітетника" Степана.
Степан переїхав із своєю дружиною, Оксаною, до Москви і це дає нагоду Лесі Українці повністю виявити непримиренні різниці між Москвою і Україною як у національно-культурних звичаях, так і в етично-моральних та ідейних поглядах. Нас, безперечно, перш за все цікавлять політичні події.
І ось до Степана, що й сам походить із козацького роду, приїхав у Москву гість, точніше — вістун з України. Він пробує намовити Степана вжити своїх виливів для захисту своїх земляків в Україні, бо ж Степан, буцімто, для цього й служить цареві. Розгортається ось яка картина:
«Степан (уводить гостя-козака):
Ось тута поговорим, пане-брате, бо знаєш, там... тут буде захисніше. (Оглядає сіни герез двері, потім замикає двері на замок. Сідає з гостем далі від дверей. Розмова ведеться неголосно).
Великі чиняться там кривди, кажеш?
Гість: Та там такі напасті, що крий Боже! І просвітку нікому не дають Московські посіпаки! Все нам в очі тією присягою тичуть...
652
Степан: Правда,
що присяга таки велика річ. Гість (голосніше):
Чому ж вони самі забули Бога?
Степан: Помалу, пане-брате, ще підслуха якийсь слуга.
Гість: Та правда... я й забув...
(Тихше) Ми присяги не хочемо ламати, але нехай же цар нас оборонить від тої галичі.
Степан: То трудна справа.
Адже когось він там дерн<ати мусить для нагляду, а всі ті воєводи один від одного не ліпші. Звісно, за ними й інші всі порозпускались...
Гість: Послав би цар з українців кого,