Отже, знаємо, чому »Бояриня« з погляду московсько-большевицьких ватажків »не вдалася«; бач, у ній не »показано« того, що вони проповідують. У тій драмі Леся Українка, мов ножем, ріже й шарпає нерви заглушеної на дні душі совісти яничара. Саме цього вона хотіла, з погордою кинувши у вічі яничарам:
«Ви заржавілі душі!«
І москаль, який відважився, знущаючись над пам'яттю Лесі Українки, назвати в Києві театр її іменем і ставити в ньо
658
му п'єси московською мовою, вже не міг відважитися залучити »Бояриню« до «повного видання« її творів. В цьому не тільки вияв брутальної сили і насильства Москви, а також і доказ її страху перед безсмертним твором пророчиці Лесі Українки.
»УБИЙ, НЕ ЗДАМСЯ!« (Ідеологічна стаття)
„У батечка була така шаблюка... Вони її покинули... ми з братом знайшли... в війну побавитись хотіли... не внтягли... до піхви прикипіла... заржавіла... Отак і ми з тобою... n зрослись, мов шабля з піхвою... навіки..."
Леся Українка відкриває, що не тільки меч у піхві ржавіє, але ржавіють душі, немов козацька шабля, закинута десь на стриху.
„Заржавілі душі! Степан: »Ти, Оксано, вмієш зарізати словами без ножа.«" Безжалісно ріже без ножа Леся Українка своїх рідних
братів, кидає їм цей жорстокий, образливий, але правдивий
виклик:
„Ви є заржавілі душі!"
? Ініціятива Зборів СУБ-у для торжественного відсвятку-вання 100-літньої річниці з дня народження Лесі Українки збіглася з ініціятивою Канадської УBAH у тому самому напрямі.
Президент Канадського УBAH проф. д-р Ярослав Руд-ницький уже чином здійснив цю ініціятиву своїми доповідями на Міжнародньому З'їзді Літературознавців у Бордо та відкриттям Академічного Року, присвяченого Лесі Українці з ра-мени Европейської УBAH. Інавгурація добра й авторитетна.
Наша громада, звикла до того роду святкувань і відмічень, могла б подумати, що це ще одне з чергових. Ще одне, яке відбудемо достойно і святково, як велику імпрезу української культури й духовости. Напевно вона добре й діловито відгукнеться, постануть комітети й відбудуться за встановленою вже традицією високого рівня академії.
659
Але для ініціяторів цілого року, присвяченого Лесі Українці, не в тому справа. Рік Лесі Українки — це не тільки літературне чи культурно-національне свято. Це бойова акція
під наказом найважливіших завдань нашої визвольної боротьби. і
Є в житті і творчості Лесі сила й висота ідеалістичного героїзму, які потверджені і здійснені цілістю її життя, які стають наказом дня, наказом сьогодні у краю й на еміграції. Що більше, передова фаланга лицарів волі й суверенности нації уже її здійснює у краю.
Це її безсмертний клич, кинений у вічі катові: »УБИЙ, НЕ ЗДАМСЯ!«
Починаємо розуміти, що є така духова сила, перед якою ворог мусить скапітулювати. Він сильний тільки так довго, як довго в душі його жертви панує страх за своє марне життя, як довго цей страх дає йому силу і владу над його рабом. Коли Шевченко кликав своїм „Заповітом" «кайдани порвіте!«, то він вірив у дійсне повстання після його смерти. Він передсказував нам не поетичне натхнення, ані не символічну метафору, але мав на увазі дійсний зрив із дійсним ламанням і рванням вікових кайданів. Справді, маси селянства, що були на його похороні, так його розуміли. Не загорілася тільки іскра спалаху, якої боявся царат. Проголошено знесення кріпацтва, яке мало втихомирити ці буревійні і грізні настрої. Треба було „Братерства Тарасівців", щоб визволилися вони від страху у власній душі. Є зворушливі описи тієї духової волі й того незрівняного щастя, яке запанувало в їх душі тоді, коли вони, визволившися від страху, заглянули відважно в лице смерти і... дивне диво... відчули дійсність безсмертности своєї душі й духа народу. Немов вогонь розгорівся в серці. Мов діти вони цілувалися так, як цілували дослівно брат брата й було в них велике свято. Так виразно описує це свято визволення від страху смерти їх натхнення славний, хоч іще мало відомий, Іван Липа.
Отже, це є та сила, що давала перевагу над ворогом кожній великій і святій справі в історії людства. Я потребував би томів, щоб це показати. Але правда стає самозрозумілою, коли її відчути серцем. В історії Визвольних Змагань маємо багато безсмертних прикладів цього святого вогню, який горів у душах отих бійців, що я їх назвав гордим словом Лицарів Монсальвату.