ПЕРЕКЛАДИ ГИМНІВ РИҐВЕДИ І ДУХОВИЙ СВІТ ЛЕСІ УКРАЇНКИ ( Порівняльно-літературознавча студія )
Вперше в українській літературі
Знайомість із літературою старинної Індії відіграла і далі ще відіграє велику ролю у формуванні численних ідей і ідеологій Західнього світу зокрема в літературі і філософській думці. Слід ствердити нову добу в історії європейської духовости саме під впливом цього знайомства. Воно припадає на кінець 18-го та ціле 19-е століття. Цей рух був пов'язаний сильно із романтизмом, хоч саме цей зв'язок вимагає ще глибших порівняльних дослідів. Тут вистачить згадати братів Шлєгелів
663
і самого Ґете в німецькій літературі та великого титана людської мислі, яким був Артур Шопенгауер. Він твердив, що „Упанішади" були розрадою його життя і будуть розрадою його смерти. Була це в нього настільна книжка, дуже недосконалі переклади французького ученого Анкетіля Дюперона на латинську мову.
Цей же Анкетіль Дюперон відкрив і переклав уперше священні книги Зороаштріянців, це є „Авесту", яку з небезпекою життя і пречисленними пригодами привіз із Індії. Вистачить мабуть згадати, що це саме в тій книзі, себто в його перекладах „Авести" стрічаємо в Европі вперше слово „арійський" і „арієць". Відомо, що це не саме слово, але цілий комлекс понять і ідеології, які відіграли важливий вплив на формування релігійно-філософської думки 19-го століття.
Знайомість із Гимнами Ригведи надходить дещо пізніше, бо аж у половині і другій частині 19-го століття. Монументальне шеститомове видання цього архитвору індо-арійської думки й віри разом із коментарем Саяни кладе основу під наукове вивчення і дослідження цього пам'ятника, яке ще далеко не закінчене.
Жалюгідне перекручення розуміння Слова „арійський" як „німецько-ґерманський" з боку Гітлера сильно послабило зацікавлення учених тим предметом після другої світової війни.
Разом із проголошенням свого монументального видання, той сам Макс Мюлер у своїй славній доповіді у Лідсі кладе ; основи для порівняльного релігіознавства як науки, яка згідно із його переконанням змінить історію цілого світу.
Щоправда вже Анкетіль Дюперон у коментарях до свого видання Авести сягнув глибоко до порівняння чи впливів орієнтальної мудрості на християнізм, але поза кругом висококваліфікованих спеціялістів ці піонерські намагання залишилися забутими. На українську літературу й духовість цей твір мав вплив через „Слов'янську Мітологію" Миколи Костомарова. Костомаров познайомився з цим твором через його німецький переклад Кльойкера, який він наводить вже на перших сторінках своєї основоположної праці. Тут доводиться мені пригадати моїм читачам уже відмічений мною факт, що цей твір Костомарова був спалений церковно-царською цензурою і — не знаю, скільки примірників залишилося на світі. Один напевно у Британській Бібліотеці.
Про старосанскритську літературу існує ціла величезна гора праць в усіх мовах Західньої Европи, в тому об'ємі студії і переклади „Гимнів Риґведи". Тут надуживаю довірености читача, який справді мусить мені повірити, що це таки справді ціла гора.