Стрічаємо відгуки цього велетенського руху і в українській літературі. Крім згаданого вгорі Костомарова, Франко був обзнайомлений із деякими течіями Цього річища із виразними слідами і засвідченнями в самій його літературній творчості та наукових працях. Зокрема важливою є тут його глибока дослідницька праця про „Варлаама і Йоасафа", що являє собою християнську травестію буддійської теми. Українська література може бути гордою, бо саме в ній стрічаємо о-дин із дуже вчасних перекладів цього твору, який кружляв по Европі.
Про шляхи, якими мотиви індійських байок дісталися до його популярного „Лиса Микити" написав я окрему працю друковану у „Визвольному Шляху" з нагоди 50-ліття його смерти.
Якщо йдеться про переклади із санскриту то слід було б тут відмітити декілька творів перекладених Хоткевичем і Ріттером. Це вже 20-те століття, коли європейська орієнталістика зібрала преобильне жниво.
В ділянці орієнталістики ми можемо з гордістю відмітити справді титанічної міри ученого, яким був Агатангел Кримський. Це сучасник Лесі, її приятель, з яким вона листувалася у важливих питаннях творчости, а зокрема у справі ідеології її твору „В катакомбах". Однак Кримський займався вивчанням Близького і Середнього Сходу. В наукових кругах Европи, я стрінувся і засвідчую величезну пошану, яку для праці Агатангела Кримського мають польські і західньо-европейські учені.
Про розміри впливу сходознавства, а зокрема старосанс-критської літератури на Европу, я писав в окремій праці під заголовком „Ренесанс панарійської мислі".
Всі ці міркування і завваги вказують на важливість вивчення і засвоєння отих високих веж арійського духа і віри, що ними є Ригведа й Авеста.
Саме тому переклади Лесі декількох гимнів Риґведи заслуговують на дбайливу увагу. І то не тільки тому, що це перші і досить вчасні переклади цих гимнів в українській літературі, але перш за все тому, що знайомість із світом історії,
665
культури і релігії Сходу мала — як виявиться — величезний вплив на саму її творчість. Вважаємо Лесю Українку славною передвісницею отого руху, що я його проголосив як ренесанс панарійської думки.
Якби одним словом довелося мені підсумувати всі мої студії до питання і боротьби за світогляд і ідеологію Лесі, то я мусив би ужити добре відомого окреслення для великих і вільних духів:
Леся Українка була ІЛЮМІНАТОЮ, себто „ПРОСВІТЛЕНОЮ".
Духова просвітленість Лесі Українки, високе окреслення провідних духів історії людства має виїмкове значення для зрозуміння усієї творчости Лесі, для сучасної а ще більше для майбутньої історії духовности й культури цілої нації і тому заслуговує на доглибне вивчення.
Переклади Гимнів Риґведи Лесі Українки були написані вперше як частина, а саме ілюстративна частина її підручника „Стародавньої історії східних народів".
Манускрипт цієї історії має дату 1890 р. Вона появилася друком у бурхливий час 1918 р. в Катеринославі заходами її сестри Ольги Косач-Кривинюк. Ця обставина, що книжка була друкована у вогнях революції, заважила на її долі так, що практично це рідкісне видання є зовсім недоступне для дослідників не тільки на Заході, але й у Краю вона належить до найбільше рідкісних „білих круків".
Під кінець життя, як довідаємося далі, Леся відредагувала первісний текст цих перекладів і в такому виді він був о-голошений у виданнях її творів, а зокрема в найновішому де-сятитомнику „Твори в десяти томах", том другий, Київ 1963, ст. 291-299.
Видаючи журнал „Орден" у Авґсбурзі в роках 1945-46, я довідався, що тексти цих перекладів мають на руках високо-шановані сестри Лесі, Ольга і Ізидора, які в той час перебували в таборі Сомекасерне. Вони ласкаво погодилися дати нам текст цих перекладів для друку в журналі. Сестри Лесі знали про мої переклади із „Риґведи" оголошені в цьому ж журналі та у збірці віршів „Повстань Перуне", як теж про мої досліди і праці в ділянці санскритології і це викликало їх довір'я, щоб передати до друку ці цінні скарби у надто на той час скромному, цикло-стилевому виданні „Ордену". Для мене це була велика радість, бо переклади стали прикрасою і гордістю піонерського видан
666
ня. А була це „доба циклостилю" в літературному житті еміграції того часу.
В таборі Сомекасерне не було ані тексту Риґведи, ані іншого критичного матеріялу для провірки тексту чи звірення його з оригіналами. Однак вже тоді я набрав певності!, просто із самого їх читання і мого знайомства із Ригведою, що це не є переклади, але свобідна композиція, як мені здавалося, на основі декількох перекладів на європейські мови. Я вирішив ие ждати на „кращий час" для дослідів і критично-літературних завваг та з радістю друкував вибір цих доручених мені текстів. Будь що будь, вони вже самі собою засвідчували любовне відношення Лесі до престаровинних Гимнів Риґведи і я радів, що вже Леся високо цінила ці гимни і намагалася їх пізнання здобути та поширити серед народу.