Тут дозволю собі рекомендувати моїм читачам цілість моєї праці п. з. „Про світ молодої Лесі" як пов'язаної із темою.
Отже, до речі: Джерела просвітлення Лесі
В листі до свого дядька Михайла Драгоманова, датова ному 6-го грудня 1890 року із Луцька, пише Леся багато про її і її брата Михайла зацікавлення етнографією.
їй пригадалися при цій нагоді... Гимни Риґведи.
Вона пише так:
„Та от ще напишіть мені, прошу, чи не знаєте, може, я-кий є переклад ведичних гимнів на французькій або німецькій мові, може б я його собі купила, бо страшно мені сподобалися тії гимни по уривках, які я знайшла в „Історії" Менара.
Однак годі вже мені наприкрятися з тими питаннями, може Вам і часу немає на них одповідати. Але ж мені нема в кого порадитися про ці речі і, коли мама не може дати відповіді на ці питання, то я тільки у Вас її знайду."
Бідна Леся. Бідна українська інтелігенція в 1890 році. Ніхто там не чув про Гимни Риґведи. Виявилася гостра ріжниця рівня між Лесею і її літературним оточенням на його висотах.
Мені не вдалося знайти відповіді Драгоманова на цей її лист. Не маємо в Лондоні доступу до архівів, т. зв. „культурні зв'язки" призначені для пропаганди диктатури і злочинів Москви, а не для кореспонденції учених із бібліотеками й архівами. Навіть книжок не приймають в дарунку і не потверджують отримання. Така безкультурність реклямується як „культурні зв'язки". Але цур їм!
669
Мусимо обмежитися до того, що знаємо із оголошеної друком кореспонденції Лесі. Отже:
ЛЕСІ СТРАШНО ПОДОБАЛИСЯ ГИМНИ РИҐВЕДИ.
А читала вона їх в уривках „Історії" Менара. Ігапих джерел вона не мала і не знала. Не знала її мати. „Історія" Менара, як виявиться, не подає бібліографії.
І Леся, якій „страшно" подобалися Гимни Риґведи, не могла прочитати їх більше. Не треба отже далі шукати за джерелами. Треба взяти в руки оцю „Історію" Менара і тоді виявиться, що переклади Лесі є просто перекладами тих уривків, що їй так страшно сподобалися.
Завважмо теж, що це зацікавлення Гимнами Риґведи іде в неї впарі з її відомим замилуванням до етнографії і до ста-ринної культури Геллади.
Пригадаймо собі —- із моєї праці „Про світ молодої Лесі" — як то вона із своїм улюбленим братом цілими днями зачитується у матеріялах до української етнографії Чубинського і підручниках до грецької мітології. Оце був її духовий світ. Закріплений на все життя переживаннями в урочищі „Нечімне", яке дало її основу для преславної „Лісової Пісні".
І ось нагло в дозрілому вже віці молодості стрічає вона „Гимни Риґведи", які є для неї об'явленням престаринного світу первісних арійців і рівночасно такою високою поезією.
Звідси те міцне, просте і щире слово: „СТРАШИ О". Справді страшно кожному, хто пізнає цей світ високих орлиних летів творчої і натхненної мислі прастарих арійських волхвів.
Леся так загорілася цим пізнанням чи радше відкриттям цілих світів старинної релігійної думки, що вона вирішила написати для своїх сестричок цілий підручник історії сходу.
Здавалося б нецікавий предмет. Та не заглядали учені до цієї історії Менара. Вона напевно перестаріла. Так справді, вона перестаріла як історія, але вона не втратить ніколи своєї історичної цінности саме як піонерський курс... порівняльного вірознавства.
Але, крім того, саме в тім підручнику Менара попадемо на слід тих джерел, що в них, уже дозріла духом, Леся знайшла поштовхи і закріплення до своєї духової просвітлености.
В одному ранньому листі, саме із доби, яку досліджуємо, пише Леся із лиману над Одесою, ось що до своєї матері:
670
„Не забудься, мамочко, прислать мені „Прометея".
Все, що ти писала в листі, конечне, зроблю, та по більшій частині воно вже й зроблене. Чи одержуєш мої листи? Як наші обходили Купала?"
Лист датований 26-го червня 1889 року.
Ось, що інтересує Лесю найбільше. Як наші обходили Купала? Це ж велике свято для Лесі і всієї родини. І ще просить вона свою матір, щоб не забула прислати їй „Прометея".
Про якого „Прометея" мова? Можна б думати, що про „Прометея" Айсхіля. Але ж він був у кожній гімназійній бібліотеці. Був напевно в Одесі.
Виявляється, що той сам Менар, який був автором „Історії", був також автором... „Прометея", написаного й друкованого в 1843 році, себто два роки перед... „Кавказом" Шевченка.
В цій найкультурнішій родині України того часу, в родині де була ця „Історія" Менара..., в цій родині могло й не бракувати його „Прометея", як і інших творів із круга Менара. До цього круга належав Лєконт де Ліль, що є на списку перекладів Лесі. Лєконт де Ліль написав „Поем барбар".Лєконт де Ліль на своїх вечорах читав вільно для зачарованої авдиторії грецькі поеми в оригіналі, а до круга Менара належав також славний Бурнуф, один із найглибших знавців „Риґведи".