Переклади чи уривки самого Менара і саме добір поетичного і найпоетичнішого матеріялу не відбувся без прямої
участи Бурнуфа, Бурнуфа глибокого знавця ,;кулєр мігік" Гимнів Риґведи.
Ми є при джерелах!
Про дальшу долю „Стародавньої історії..." Лесі
Ціле українське літературознавство віднеслося якось легковажно до справи „Стародавньої історії східних народів" Лесі. Виглядало так, що це буцім то маловажна справа. Отакий собі підручник, написаний Лесею для своїх сестер. Якась домашня справа не варта уваги літературознавця. Але ж воно не так просто.
Це правда, що підручник написаний із думкою про вплив на свої сестри отого всього вчення, що заключене в „Стародавній історії". Але ж для самого навчання вистачило б зреферувати книжку на кількох лекціях із сестрами дома. Але ж Леся завдає собі труду написати історію у формі Книжки. Вона не
671
тільки простудіювала її надзвичайно уважно, але вважала науку із нею такою важливою, що в письмовій формі написала на її основі цілу книжку. Чи вже тоді думала про друк, на це не маємо доказу. Але маємо докази, що думала вона про друк в 1911 році, отже в час близький до смерти. Вона смертельно хвора. Не має часу на маловажні речі. А ось вона викінчує цю свою молодечу працю саме для друку. Прямо для друку. Дає виразні вказівки, як її друкувати. Отже, це не якась маловажна справа самого навчання, але щось, до чого вона прив'язувала велике значення. Щось важного із погляду її ідеології. Значить книжка це не тільки молодечі студії, не тільки шкільне навчання, але щось, що залишало тривалі сліди на ціле життя, на всю її духовість і світогляд. Переклади Риґведи це одна із тих справ, але на тому значення цієї книжки не вичерпується.
Наведім отже її кореспонденцію в цій справі з її сестрою Ольгою.
Із Гелуани пише вона під датою 11-го лютого 1911. „Люба Лілеєнько!
Я отримала твою картку, а через день і рукопис. Спасибі за те і за друге. Для більшої провірки дальшого курсу я просила пана Білинського (він спасибі йому, часто мене одвідує і книжки приносить), щоб купив для мене нове видання „Мазре-го Histoire anciens des htWhІtd de 1'Orient", а то ще й тут в Гелуані, є дещо підхожого. От так якнебудь, може й сама справлю ся без спеціялістів, бо де їх взяти. От я хотіла дати на перегляд спеціялістів по римській історії і мою нову драму, що має появитися у „Вістнику", питала такого спеціяліста по всіх усюдах, „но такого не оказалось". Либонь так буде і тепер. Не зна-ю, де шукати ту книжку „Histoire des anciens peuples de 1'Orient, par L. Menard", на основі якої я зложила ці записки. Вона була схована в моїй скрині, але де та скриня? Може тепер знайду її, як буду весною в Києві,..."
Із листа надто виразно видно, що Леся хотіла приготовити до друку свою „Історію" написану в молодості, яку називає „записками". Вона отримала рукопис від сестри Ольги і бажала звірити її з новими виданнями і новими працями на цю тему. Звичайно, в Гелуані були книжки із цієї ділянки про Єгипет і Орієнт, бо ж напевно цікавилися інтелігентніші туристи і гості пансіонів старинностями Єгипту, з якими на кожному кроці стрічалися.
Видно, що впродовж весни і літа того 1911 року вона
672
працювала і над цією „Історією". Ось із датою 1-го жовтня читаємо в її листі із Хоні до сестри Ольги, дальші відомості про неї:
„... Тепер я переглядаю „Історію" (вже кінчила „учитись") і як тільки скінчу то пошлю. Назвати її слід „Історія давніх народів Сходу". Зложила Леся Українка по Менару, Ма-сперо і інших." Віньєту я ще не зважила яку, та це робиться наприкінці... ".
Отже Леся не тільки думала друкувати свою працю, але дає вже конкретні інструкції щодо її друку. Таким чином манускрипт мусив опинитися в руках її сестри Ольги і напевно це він послужив для видання цієї „історії" заходами саме сестри Лесі — Ольги Косач-Кривинюк в Катеринославі 1918 року.
Але ж ані не увійшов цей її твір у десятитомник, ані не вийшов окремим виданням. Культуроборці не були зацікавлені у такій важливій науковій події, як серйозній праці — хай і компіляційного характеру — пера і труду Лесі Українки.
Підготовляючи до друку свою працю, як бачимо, Леся користувалася працями Масперо. Це один із найвизначніших єгиптологів кінця 19-го століття, справжній феномен знання своєї доби. Маючи 27 років він обняв катедру єгиптології після преславного Шамполіона і Руже, 1870. Гієрогліфи студіював він від... 14 року життя. Список його праць зайняв би декілька сторін. Його „Старшина історія народів Сходу" є вислідом довголітньої фахової праці і енциклопедичного знання предмету. Але саме її фаховість і документальність чинить її важкострав-ною лектурою. Звідси мабуть жартівлива фраза Лесі: „Уже кінчила учитись".