Ще більше можна навчитись із його супровідного твору, грубезного томища п. з. „Світання цивілізації", увійшли туди усі в той час відомі релігійні тексти Єгипту і Близького Сходу. Це високовартісні переклади цілої бібліотеки писаної клиновим письмом, завершення праці й знання такого високого жре-ця науки як Масперо.
Його „Історія" й супровідні тексти не обіймають нажаль історії Індії. Масперо не вважав себе спеціялістом у цій ділянці і повністю виключив її із обсягу своїх спеціялізованих студій.
Це важливе джерело для єгиптологічної й асиро-вавилон-ської частини „Історії" Лесі Українки, але для самих дослідів її перекладів Гимнів Риґведи вона більшого значення не має.
673
крім того, що вносить у знання Лесі широкий порівняльний підклад.
Як бачимо, джерела Лесі першорядного значення і її праця повністю заслуговує на перевидання й досліди. Твори Масперо зазнали численних видань і були перекладені на німецьку й англійську мови. „Світання цивілізації" було і є до сьогодні почитною книгою для любителів старинних релігійних текстів Єгипту та Асирії й Вавилону.
Нас мусить натомість зацікавити глибше „Історія" Менара, як основне і єдине джерело для перекладів Гимнів Риґведи Лесі та її історичнопорівняльного світогляду.
і Що було в історії Менара таке, що мало вирішаючий вплив на світогляд Лесі на ціле її життя?
Наші досліди ведуть до особи Менара і його гурту.
Люї Менар і його гурт
Це той, що в році 1843 написав свій перший революційний твір п. з. „Звільнений Прометей" — Promethee delivre — під псевдонімом Люї де Сенневій, — Louis de Senneville.
В 1848 р. — в році революцій і весни народів він написав „Пролог до революції".
Menard, Louis: Prologue d'une Revolution, fevrier-juin, 1848.
Рік 1848 це для нашої історії рік проголошення звільнення від панщини в Галичині, факт безсумівно пов'язаний із бурхливими революційними подіями того часу.
За цей твір і участь у бурхливих подіях 1848 р. був Менар засуджений на 15 місяців тюрми і 10.000 франків кари. Це змусило його до втечі до Бельгії, а далі до Англії. На еміграції Менар пізнав між іншими Блянкі, який домагався звільнення тодішньої Польщі від царсько-московської окупації. Це домагання і широка акція в тому напрямі була очевидно пов'язана із діяльністю польської еміграції.
Щолиш амнестія в 1852 році дозволила Менарові вернутися до рідної Франції і тут продовжувати свою напосильну і плодовиту творчість.
Леся Українка живо цікавилася історією цієї революції.
Вернувши до Франції, Менар витворює довкруги себе осередок великих просвітлених. В цій частині життя важливою була для нього його співпраця і дружба із Лєконт де Ліль. Вистачить пригадати собі головні твори цього великого поета і
674
гуманіста, щоб зрозуміти духову спорідненість обох цих велет нів. А ось ця пригадка:
Leconte de Lisle, Charles Магіє Eene:
Poemes antiques, 1852
Poemes barbares, 1862
Poemes tragiques, 1884
Переклади із Теокрита, Гомера, Гезіода, Айсхіля, Софок-ля, Еврипіда, Горація й інших.
Лєконт де Ліль і Менар були геніяльними знавцями грецької культури і філософії.
В цьому крузі влаштовувалися літературні вечори. Там Менар і Лєконт де Ліль читали грецьку поезію, а авдиторія заслухувалася так, немов би це для них сучасна поезія Бодлєра, який теж бував між ними. Цьому читанню прислухувався пильно молодий тоді Ередія (Jose Maria de Heredia ).
Частим гостем в цьому цікавому товаристві бував такий титан знання, ерудиції і творчої мислі як Ернест Ренан. Це той, що знайшов Божественне в Людині.
Між ними був теж славний Євген Бурнуф, досконалий знавець „Гимнів Риґведи" і напевно в часі таких вечорів був зредагований вибір тих натхненних гимнів, що будуть ближчим предметом нашого досліду. Про цього Бурнуфа говорить уже Менар у своїй „Історії". Він згадує про нього як про ученого, який відчитав оригінал Авести і зумів ствердити близьке споріднення мови Зенд із Авести із санскритом.
Заввага:
De nos jours, Eugene Burnouf parvint a dechifrer le text original et fit connaitre 1'etroite parente de la langue du Zend Avesta avec le Sanskrit. ( Menard, Histoire...)
Цей гурт поєднував, отже, знавців старинних мов, культур, а зокрема релігій, то ж нічого дивного, що саме порівняльне досліджування старинних релігій буде головним предметом „Історії" Менара. Я припускаю, що важливе ствердження щодо тісного споріднення слов'янських мов із санскритом було тут висловлене саме Бурнуфом. В історії дослідів Риґведи Бурнуф відомий як дослідник мітичної закраски, як основи цих старовинних текстів.