Галузь санскритська, яка вважається похідною із родини, пройшла крізь верхів'я Гінду-Куш і розлилася в долині ріки Індус, а далі в долині Ґанги і розпростерлася майже у цілій Індії.
Відгалуження Зенд зійшло у Бактріяну і поширилося в Медії і Персії. Гимни Риґведи не затримують ніякої згадки щодо цієї первісної батьківщини."
(Це ствердження, як і деякі інші не зовсім вірні, але тут не місце на їх розгляд, а тільки для ствердження, як тоді думав Менар, а за ним і Леся Українка. Отже читаємо далі:)
„Тільки Західні Арійці або Іранці зберегли пам'ять цієї старинної Аріяни, якої ім'я перенесли у околицю більше на південь.
Арія авторів грецьких міститься поміж Бактріяною і Персією. Згідно із Геродотом Медійці називали себе давніше Арійцями.
Можна творити тільки здогади про походження племен, які поширилися в Европі."
Слідує здогадний перелік цього розповсюдження і там же стрічаємо слідуюче важливе ствердження відносно Слов'ян:
„Слов'яни через свою мову дуже близьку до санскриту виявляють найближче споріднення із Арійцями з Індії. Те саме треба, мабуть, сказати про відгалуження пелязґійське і грець-ко-латинське. Право Ману вичислює Яванів — себто Ійонійців — між родами кшатріїв (себто касти лицарів, заввага В.Ш.), які втратили свою касту через незберігання обрядів".
Отже стрічаємо тут важливе усвідомлення сильної спо-ріднености слов'янських мов із санскритом. Менар, як і інші лінгвісти того часу, ще зовсім не здає собі справи із важливос-ти цього ствердження „сильної споріднености слов'янських мов
678
із санскритом", але вже тут світає думка про якусь надзвичай ну старинність цих мов. Це споріднення поставлене тут поруч із невідомою ближче мовою пелязґів, себто населення теренів Греції попереднім населенням, чи теж із грецько-римським відгалуженням. Пов'язані із тим ствердженням конечні висновки щодо датування такого старинного мовного періоду не було висунене тодішніми вченими, хоч воно само собою напрошувалося і Леся легко могла дочитати собі цей висновок про надзвичайну старинність її рідної мови.
Але не менше враження на світогляд Лесі мусила викликати знаменита характеристика світогляду старинних арійців, так як цей світогляд і їх віра відбиті й закріплені у Ригведі, найстаршим щодо часу пам'ятником арійської віри й релігії.
Стрінемо тут подивугідні рівнобіжності із тим світоглядом, що його відтворює Леся в поетичній формі у її „Лісовій Пісні".
Але читаймо наперед уважно текст Менара, напевно написаний під впливом Бурнуфа:
„Першим предметом мислі усіх народів була релігія. Найстарші священні книги Індії, Ригведа, себто зібрані гимни, дають нам змогу пізнати постання і первісну добу релігійного почування як теж народження мітології, яка є мовою релігії. Природою мітології є представлення космічних потуг за допомогою образів зачерпнутих із життя людини.
Для модерної людини Природа є тільки збором предметів, а саме предметів непродуховлених. Але для молодих рас все те, що рухається є живе та все і всюди Мисль одухотворює матерію. Нема нічого мертвого у світі, немає теж тіла без душі. Небо, земля, вітри, ріки, зорі, хмари мають так як ми розум, волю і свідомість їх життя. Людина не відріжнює свого існування від існування Природи, яка колише чоловіка у своїх раменах і живить своїм молоком.
У рухливому і змінливому видовищі з'явищ первісний чоловік вбачає таємні сили, які він називає Богами. Він відчуває їх у собі і поза собою, він їх бачить і чує, він віддихає ними. Кожний рух, кожне враження напоює його Божественним життям."
Стрічаємо і дивуємося. Це ж найвірніша характеристика світогляду персонажів Лесі Українки із „Лісової Пісні".
679
Лукаш:
А я й не знав, що в них така розмова. Я думав — дерево німе, та й годі. Іавка:
Німого в лісі в нас нема нічого.
Лукаш:
А ти давно живеш на світі? Мавка: Справді,
ніколи я не думала про те...
( задумується ) Мені здається, що жила я завжди...
І далі Леся відслонює таємниці життя Природи у різновидності її одушевлених істот і з'явищ. Уce. живе в „Лісовій пісні", докладно так, як в описаному Менаром світогляду Риґведи і докладно так, як... у поетичному й віровому світогляді старослов'янської віри, з якою Леся була знайома із її студій і замилування до народної мудрости. Народна мудрість зветься чужим словом „фолкльор". Тут замилування фолкльору Лесі знаходить філософське і релігійне обгрунтування.
Нарешті ми дома!
Розуміємо тепер, чому ці гимни подобалися Лесі так „страшно". Справді страшно заглянути у цю прірву, яка ділить т. зв. „модерний світогляд" матеріялістично думаючої людини.