і оживляти умерлих!.. Зоря відколи нам сіяє?
Зорі сіяли нам досі і потім сіяти нам будуть.
Сяя зоря в свою чергу сіяє для нашого щастя.
Вмерли ті люди, що бачили сяйво предвічної зорі,
бачим зорю ми сьогодні, судилась же й нам тая доля,
згинуть і наші нащадки, що зорі прийдешні побачать.
В давні віки красно-пишно зоря променіла; сьогодні
щедро нам світить, і потім блищатиме ясно.
Смерті нема їй, ні старощів, завжди в промінні приходить.
Повідь огнисту зоря розливає в долинах небесних.
Темряву чорну жене промениста богиня.
В повіз чудовий запряжені коні червоні. Вже їде
світ весь будити зоря. Вставайте! бо знову з'явився
нам дух життя, щоб усіх оживляти! Ось темрява гине,
день наближається! Час до роботи прийматься! Час жити!
Мати богів! ясне око землі! вістовнице поданків!
Зоре прекрасна! Світи нам і зглянься на наші поданки!
Славу нам дай, ясна зоре, ти, радоще світа!
685
Слідують два фрагменти із гимнів до Аіні, себто Бога Вогню. Саме слово АҐНІ відповідає протослов'янському ОҐНІ, із якого розвинулися рівнобіжно дві форми — українська ВОГНЬ, ВОГОНЬ і польська ОҐЄНЬ. Існує ще українсько-галицька відміна у виді „ВОГЕНЬ", яку стрічаємо у Франка.
В латинській мові слабе „а" на початку слова дало „і" — отже „ІҐНІ-С". Похідними і спорідненими формами в інших мовах не можемо тут займатися. Я навів цю етимологію для прикладу з уваги на її очевидну прозорість і легкість зрозуміння.
Божество Вогню було в розумінні віри Риґведи найближче до людини, до родини і до її життя, подібно як у староукраїнській вірі ДАЖБОГ.
АҐНІ-БОГ-ВОГОНЬ супроводжає всяку жертву і все наше життя. До нього далі так звикли, що забули про його Божественну Природу і став він „звичайним" „вогнем". В Ригведі одне і друге значення нерозлучне і нерозривне. Звідси в перекладах Богоназва АҐНІ може бути раз переведена як „Вогонь", себто „Жертовний Вогонь" раз як „БОГ-ВОГОНЬ", або вірніше „ВОГОНЬ-БОГ". Але ж європейські перекладачі забувають, що це розщеплення значень є сповидним, спричиненим розумінням цього слова в Европі 19-го і 20-го століття, коли слово-звук „Вогонь" був пов'язаний із значеннями як „вогонь т.зв. фізичний", або „щоденно-з'явищевий" і через те стало для нас далеким і незрозумілим саме онтологічно-релігійне значення цього слова. Звідси сповидна „двозначність" цього слова. Ще гірше, коли таке неусвідомлення семантично-релігійних визначень і навантажень слова веде у перекладах до тенденції звести це значення до т.зв. „реального значення", яке на ґрунті оригінального його значення немає змислу.
Бо ж у дійсності ВОГОНЬ був від свого народження в житті людини Даром Небес як і саме Божество, яке є Природою Вогню, себто у Вогні-Перебуваючий БОГ-ВОГОНЬ, далі БОГ ЖЕРТВИ, який передає Жертву іншим Богам і сам в ній вічно участвує. Звідси Всеспасенний Бог Благовісної Жертви, як у своїй окремій Природі Божества.
ГИМНИ АГНІ* І
Батько всієї родини приносить поданки.
Агні швидко біжить по всім вітті кострища.
Вже не такий він слабкий, молоденький, як був на пачатку.
686
в час, як дві матері** його на світ породили.
Хутко він займе ті гілочки, ще не доткнуті.
Шириться, стелеться, кинувсь на гілки найвищі,
швидше, все швидше... он кинувсь на нижчії знову.
Гляньте, як раптом Агні боговитий змінив свою постать!
Вітром розмаяний, в'ється, тріщить, гоготить і вирує,
ділить свій пломінь, і палить, і чорні сліди полишає.
Мчить наче повіз, червоним пломінням вже неба сягає.
Швидко від сяйва його никне темрява, наче ті птахи,
що поспішають сховатись від сонця упалів.
Вчуй нас, ти, боже ноданків! Ти маєш нрекраснеє світло,
коней прудких, пишний повіз ти маєш!
Мудрий, щасливий ти, Агні! о, зглянься на наші благання!
О, допровадь нас скоріше до щастя й багатства!
II
[R. V. 2, 4]
Ясного Агні для вас викликаю, господаря люду,
ми його хвалимо в гимнах, поданки даємо,
він же на світі держить все створіння й богів усіх вічних.
Любо нам бога такого хвалити, що всім дає щастя,
любо дивитися, як він росте, як він сяєвом грає!
Полум'ям має на вітті, мов гривою в повозі кінь.
От, роз'ярившися, дерево їсть він і жевріє-сяє.
Наче вода, він біжить і гуде, наче повіз.
Палячи, стежку лишає він чорну. Він вабить, мов небо,
що усміхається ясно до нас із-за хмари.
Він по землі розстеляється, й землю він палить,
він розбігається врозтіч, неначе без догляду стадо.
Агні, розкинувши пломінь, пече, пожирає ростини!..
Дай нам, Агні, товариство хоробре й багатство щасливе,
дай нам хорошу сім'ю і великі достатки!